Сергій Жадан "Месопотамія"

Родинні свята – дивна штука: чим більше в тебе тут знайомих, тим менше тебе хочуть тут бачити.

- Ми робимо все, що від нас залежить. А що залежить від нас далеко не все, то й покладатись потрібно не лише на нас. Більшість життєвих негараздів та душевних сумнівів походять від нашого небажання щоденно поділяти наші вчинки на добрі й погані. Ми маємо нашу любов, проте не завжди нею користуємось. Ми маємо страх і покладаємось на нього більше, аніж потрібно. життя має лише два шляхи: один веде до раю, інший – до пекла. Щоправда, у багатьох місцях вони перетинаються.

Усім потрібна хороша робота, ніхто не любить роботодавців. Усі схиляються від сплати податків, проте саджають зазвичай того, хто перший запропонував не платити.

Усіх атеїстів найчастіше об’єднує саме релігія. Релігія, як правило обслуговує  спекулянтів та соціалістів, тож нам залишається хіба що молитись. І дбати про бухгалтерію.

За тиждень вона переїхала до мене. Речей не брала, сказала, що взагалі не певна, чи в нас щось вийде. У нас вийшло. Але за пару місяців вона влаштувала грандіозну свару. Усе як завжди – вогонь виник нізвідки, але зжер усе, випалюючи наші спогади, мов кораблі в порту.

Уся справа в жінках, - думав він, спостерігаючи, як потяг виривається з невеселих передмість на широкі обрії, - усе в нашому серці змінюється від нашого з ними спілкування, від нашого зацікавлення ними.

А секс, - пояснив Боб, -  вони (українські жінки) сприймають як вищий вияв своєї любові, як найтоншу межу своєї прив’язаності, за яку так страшно заступити, але від якої так важко відмовитись. Вони й виростають заради того, аби любити, виховуються заради того, готуються до великої пори кохання й відданості, до щемкої залежності від очікувань та розставань. Чоловіки знають про це й теж готуються до того, що їм доведеться в їхньому житті мати справу з жінками, ніжність яких є невичерпною, а пристрасть – некерованою. 

Ще нічого немає. Зелена ніч,

і в кожної тиші мрія своя.

І знаючи, скільки потрібно сторіч,

щоби з’явилась найперша річ,

він вимовляє її ім’я.

Найкраще, що було цієї зими, –

її сліди на першому снігу.