Алессандро Барікко "Шовк"

Ерве Жонкур заробляв щороку достатньо, щоб забезпечити собі та своїй дружині ті зручності, які у провінції вважаються за ознаку розкоші. Жонкур не виставляв на показ своїх надбань, а до можливої перспективи обернутися справжнім багатієм ставився цілком байдуже. Він належав до того типу чоловіків, які залюбки підтримують власне життя, але не вважають доречним справді проживати його.

У ті часи Японія насправді була немов іншим світом. Цей великий острів, що складався із купи менших островів, на двісті років був цілком відгороджений від усього людства; жодні контакти з континентом не дозволятися, ніхто з чужинців не мав дозволу ступати на цю землю.

- Який він, кінець світу (мається на увазі подорож до Японії)? – запитав Бальдаб’ю.

- Він невидимий.

Тисячі разів Ерве кидав погляд на дівчину, і тисячі разів вона відповідала йому. Це було щось на зразок сумного танцю, потаємного та безсилого.

Іноді трапляється, життя часом тебе так закрутить, що  про це вже нічого сказати не можна. Узагалі нічого, назавжди.

Війна – це дуже недешева гра.

Чоловіки на Сході віддячували своїм коханим за вірність, даруючи їм не прикраси, а витончених, найкрасивіших птахів.

Це дуже дивний біль… Помирати від ностальгії за чимось, чого ніколи не проживеш.

(фото:  Клуб Сімейного Дозвілля)