Статті про книги

Щоденник Анни Франк – це документ історії, який засвідчує трагічну несправедливість єврейської історії. Анна Франк почала вести його 12 червня 1942 року, вимушено звершила – 1 серпня 1944 року, оскільки 4 серпня того ж року усіх жителів сховища забрала «зелена поліція».

Анна померла 1944 або 1945 (точна дата смерті невідома) від тифу, незадовго до того, як запроторених до концтабору євреїв, звільнили війська Англії.

Щоденник – найближча подруга і чемний слухач

Коли родина Анни дізналася, що євреїв масово забирають до концтаборів або розстрілюють на місці за супротив, було одностайно вирішено, що їм необхідно рятуватися. Відтак Анна, її старша сестра та батьки переїхали до сховища, яке знаходилося на фірмі Opekta, власником якої був Отто Франк, батько дівчини. Там вони мали перечекати буремні часи.

«Євреї повинні носити єврейську зірку; євреям наказано здати свої велосипеди; євреї не мають права їздити трамваєм; євреям заборонено їздити автомобілем, навіть приватним; євреям дозволено робити покупки лише з третьої по п’яту годину; євреям дозволено користуватися послугами лише єврейської перукарні; євреям заборонено перебувати на вулиці з восьмої години вечора до шостої години ранку; євреям заборонено відвідувати кіно, театри та інші заклади, призначені для розваг і відпочинку…».

Із моменту вимушеного переселення, життя родини суттєво змінилося. Вони мусили прокидатися в один і той же час, їсти те, що доведеться, не видавати жодного звуку, поки на фірмі працюють люди. Отто Франк, керівник фірми Opekta, також сидів у сховищі свого ж офісу, а вночі спускався до свого кабінету, щоб попрацювати.

Волелюбній Анні, котра любила багато розмовляти, гуляти з подругами, кататися на велосипеді, доводилося нелегко. Суворі правила пригнічували її. Щоб якось полегшити муки душевні, дівчина продовжила вести щоденник, який завела незадовго до настання темних часів. Туди вона записувала думки щодо тодішньої воєнно-політичної ситуації, стосунків із батьками та сусідами по сховищу. Щоденник став її найближчою подругою, яку вона величала «Люба Кітті».

«Щоб посилати в своїй уяві існування такої жаданої подруги, я не просто описуватиму в моєму щоденнику події та факти, як це роблять інші, – я вбачатиму в цьому щоденнику мою одну-єдину подругу, зватиму її Кітті».


Фото: Anne Frank Stichting

Про життя у сховищі

Цілковита ізоляція від зовнішнього світу стала болючим випробуванням для всіх жителів сховища. Люди, які раніше були вільними, стали заручниками страху. Анна часто розмірковувала, що краще: жити у сховищі, щоденно борючись зі страхом, чи бути спійманим і відправленим до концтабору? Невизначеність ситуації і непередбачуваність людей лякала її.

«Учора ввечері ми знову неабияк налякалися, коли раптом десь зовсім поряд постукали в стіну. Ми саме вечеряли. Решту вечора ми були пригнічені й знервовані».

Родина Франк, ван Пельс та Альберт Дуссель (справжнє ім’я – Фріц Пфеффер), які переховувалися у сховищі понад два роки, намагалися використовувати вільний час із користю. Вони багато читали, полемізували на різні теми, навчилися. Проте не обходилося і без конфліктів, непорозумінь та образ, які виникали через відсутність вільного простору та занадто різні характери бранців.

Життя у сховищі було складним, голодним, холодним і морально виснажливим. Однак люди, які там перебували, з острахом вірили у світле майбутнє, будували плани, мріяли.

Окремої уваги заслуговує постать Анни, котра мріяла стати письменницею і журналісткою після закінчення війни. Це була напрочуд смілива і розумна дівчинка-бунтарка. Її міркування щодо тодішньої ситуації, виховання, кохання, гендерної нерівності вражають дорослістю.

«Я зовсім не маю на увазі, що жінки повинні повстати проти дітонародження, навпаки. Так улаштована природа, і так воно мусить бути. Я тільки засуджую тих чоловіків і весь світоустрій, які досі не хотіли визнати ту велику, важку, але водночас і прекрасну місію, що її виконують жінки в суспільстві».

ФотоAnne Frank Stichting 

Але водночас читача може засмутити чи здивувати те, як легко Анна засуджувала матір, зізнаючись, що лише поважає її, а от батька щиро любить. Чому донька та матір не могли порозумітися, до кінця збагнути зі щоденникових записів важко. Напевно, варто взяти до уваги, що Анна писала щоденник у підлітковому віці, коли стосунки з батьками ускладнюються.

«Аж раптом до кімнати зайшла мати, сіла до мене на ліжко й дуже лагідно сказала: «Анно, татко ще не може прийти. Хочеш, ми прокажемо молитву разом?». «Ні, мамо», - відповіла я. мати встала, постояла біля мого ліжка, потім повільно рушила до дверей. Раптом повернулася з сумним обличчям і промовила: «Я на тебе не сердитимуся. Силою не будеш милою». Кілька сльозинок скотилося по її щоках, і вона вийшла».

Щоденник Анни уривається 1 серпня 1944 року. 4 серпня працівниками «зеленої поліції» вісьмох мешканців сховища було заарештовано. У вересні того ж року вони потрапили до Освенціуму (нім. – Аушвіц, в оригіналі – Auschwitz).

Анна померла від тифу 1944 чи то 1945 року, точна дата не відома. Її щоденник видав батько, Отто Франк, якому вдалося пережити концтабір. Чоловік відредагував рукопис доньки, який було опубліковано 1947 року у Нідерландах.

3 травня 1960 року у Амстердамі відкрився Дім-музей Анни Франк. Музеєм стало сховище, у якому родина переховувалася під час війни. Щоденник Анни Франк входить до списку спадщини ЮНЕСКО «Пам'ять світу».

ФотоAnne Frank Stichting 


Прокоментувати

Увійти за допомогою

Коментрар успішно доданий!

Коментарі


В соціальних мережах

Рубрики

1

Рукописи не горять

Статті про книги

2

LifeStyle

Статті про життя

3

Дорогою ціною

Статті про відомих людей

4

Цитатник

Цитати з книг

5

Арт-простір

Фото та малюнки

6

Тіло&душа

Статті про здоров'я та психологію

7

Кімната роздумів

Думки людей про різні проблеми й на різні теми

Фоторепортаж

Цікаво


Лідія Осталовська "Акварелі"

Цитати з надзвичайно "живої" книги про єврейську та циганську трагедію.


Санд Ілсе "Близко к сердцу. Как жить, если вы слишком чувствительный человек"

Цитати із незвичайної науково-психологічно книги.


«Christmas miracle»

А ви вже подумали про передноворічну фотосесію?


Тамрико Шоли "Внутри женщины"

Життя змушує нас страждати. Воно "підкидає" нам десятки й сотні випробувань, убиває, руйнує... Але чи завжди це стається, щоб зробити людину нещасною? Можливо, оце "теперішнє" нещастя - крок до щасливого завтра?

Підписатися

Будьте в курсі нового матеріалу та інших оновлень на сайті!

Ви успішно підписались на оновлення!

uptime