Оксана Лавінська: «Рак залишив у моєму житті найближчих і найстійкіших людей"

20 червня 2020
Тетяна Крисюк (Гелетюк)
Коментарів - 0
Переглядів - 6815
Сподобалось - 1

Оксана Лавінська бореться із двома видами високоагресивного раку – раком шлунка 4 стадії й раком молочних залоз 4 стадії.

Кожен черговий курс хіміотерапії закінчується для неї початком наступного. Також жінка проходить курс імунотерапії препаратом «Кітруда». Вартість лікування сягає близько 300 тис. грн щомісяця. Попереду на Оксану чекає ще мінімум 4 курси імунотерапії та безперервна хіміотерапія.

Як живе та про що мріє жінка? Далі – з уст героїні.

Рак і ще раз рак

Коли мені сказали, що в мене високоагресивний рак шлунка з метастазами, я не повірила.

У лікарню я потрапила із симптомами сильного отруєння. Під час огляду з’ясувалося, що в мене відмовила права нирка через пієлонефрит. Перед операцією зі стентування мені зробили комп’ютерну томографію та гастроскопію. Так лікарі й дізналися, що в мене рак. Але я була переконана, що це помилка.

Я добре почувалася, правильно харчувалася, займалася спортом. Тому на повторну гастроскопію та біопсію в Національний інститут раку я їхала без страху. Результат мене шокував – неоперабельний високоагресивний рак шлунка четвертої стадії.

Було вкрай важко зібратися з думками… Але я розуміла, що треба шукати лікаря, клініку, починати лікування, якщо операцію провести неможливо.

Першим про те, що в мене рак, дізнався мій чоловік. Від батьків діагноз я приховувала до останнього. Будучи мамою дворічної донечки, я розуміла, що ця новина розіб’є їхні серця. А я не хотіла робити їм боляче.

Наступного дня після того, як мій діагноз підтвердився, ми з чоловіком поїхали у село Витачів. Це наше місце сили. Ми молилися у місцевій каплиці, милувалися природою, розмовляли про майбутнє. Я готувалася до початку своєї боротьби з раком.

Під час першого курсу хіміотерапії було багато «побочок». Окрім слабкості, мене постійно нудило, не хотілося їсти, з носа лилася кров, сильно впав зір. Потім додалася полінейропатія – м’язи ослабли, знизилася чутливість у кінцівках, з’явилося оніміння. Але найболісніше я переживала втрату волосся. Довго налаштовувалася, щоб чоловік побрив мені голову. Після другої хіміотерапії воно випадало жмутками…

Коли завершився 7 курс хіміотерапії, динаміка одужання була позитивною. Я добре почувалася. Але у березні цього року в мене діагностували рак молочної залози 4 стадії. Сказати, що я була розбита, – це не сказати нічого. Я відчувала розпач, спустошення, але намагалася не плакати… Тоді я пообіцяла собі, що лікуватимуся далі заради маленької донечки, якій так потрібна мама. Заради чоловіка. Заради себе.

Здоров’я – в грошах

Щомісяця за моє лікування ми платимо орієнтовно 300 тис. гривень. Кошти на нього збираємо від курсу до курсу хіміо- чи імунотерапії. Оплатити лікування без сторонньої допомоги ми не можемо, хоча й економимо на продуктах харчування, деяких лікарських препаратах. Донечці майже нічого не купуємо…

Зараз мене переповнює і жага до життя, і страх, і біль, і відчай… Всередині вирують різні емоції – лікуватися від двох видів раку дуже важко. Держава, на жаль, не забезпечує мене й інших онкохворих препаратами, які ще не зареєстровані в Україні. Таргетну терапію, імунотерапію, придбання деяких препаратів для проведення хімічної терапії мусить оплачувати пацієнт.

Під час жорсткого карантину дістати ліки з-за кордону було справжнім випробуванням. Доводилося робити це через «чорний» ринок, налагоджувати зв’язок із кур’єрами... А це додаткові витрати й хвилювання.

Загалом я вже пройшла 18 курсів хіміотерапії і 4 курси імунотерапії препаратом «Кітруда». Ще маю пройти хоча б 4 курси імунотерапії. Хіміотерапія триватиме поки що безперервно. Головне, щоб серце витримало. І організм.

Вірити й мріяти

Моє життя – це збір коштів, крапельниці, уколи, обстеження, повторні обстеження. Восьмимісячне лікування виснажило мене, але не зламало. Завдяки хворобі я стала більше цінувати себе і людей, навчилася жити тут і зараз.

Поруч зі мною знаходиться чоловік, який мене підтримує і підбадьорює. Подруги, які допомагають із приготуванням їжі, їздять на закупи, гуляють із донечкою, організовують акції зі збору коштів. Батьки, які передають із села продукти, щоб ми не витрачали гроші, яких і без того бракує.

На початку лікування були знайомі, які віддалилися, але я нікого не засуджую. Рак залишив у моєму житті найближчих і найстійкіших людей.

Взагалі ставлення до онкохворих неоднозначне. Люди досі неадекватно реагують на лису жінку. Тому я ходжу вулицями або в перуці, або в шапочці, щоб нікого не лякати. Коли чоловік збрив волосся, я хвилювалася, як донечка відреагує на мою нову зачіску. Але вона не злякалася. Часто гладить голову ручками, усміхається.

Я спокійно ставлюся до людської невихованості, не виправдовуюся за свій зовнішній вигляд чи усмішку. Але інколи можу ввічливо пояснити, що онкохворі – це теж люди, які хочуть жити повноцінним життям тощо.

Попри все, я намагаюся не концентруватися на поганому. Біль і виснаження лікую прогулянками з донечкою, спільним малюванням. Черпаю натхнення у квітах, прогулянках лісом. Понад усе на світі мрію показати донечці море і Карпати. Мрію повести її у перший клас, допомагати їй з уроками, сміятися разом із нею і плакати… Мрію стати фотографом, малювати листівки, подорожувати. Вірю, що моє життя без раку буде творчим, насиченим і світлим.

Попереду на Оксану чекає ще мінімум 4 курси імунотерапії препаратом «Кітруда» та безперервна хіміотерапія. Тому їй дуже потрібна наша підтримка. Значення має кожна гривня.

Допоможімо Оксані одужати, адже її дворічній донечці дуже потрібна мама!