Скарбниця мудрості Володимира Винниченка

Я сидів і не знав, що їй сказати. З мене дуже поганий «лікар душ». Одначе думку свою я їй сказав: із двох лих треба вибирати менше.

Сумління є наслоєний, окладений віками закон досвіду. Муки сумління є наслідок порушення цього закону, підсвідомого, не формульованого, дужчого за розум і через те непідлеглого ніякій логіці й софістиці.

Мудрість – корисна річ. Вона здорова. Мудрий зберігає свої нерви, коли навчився мовчати і з спокоєм сприймати прикрості життя.

Не смерть страшна, а страшно кидати те, чого ще не зазнав […]. Смерть  є тільки необхідна частина життя.

Кохання – це зойк крови, це бездумний, непереможний голод тіла, це наказ вічности,  яка не допускає опору собі. Кохання саме себе пожирає, як вогонь, і коли задоволене, лишає по собі нудний, сірий попіл.

Любов – це вростання, це просякнення до найтемніших куточків одної істоти другою. Любов приходь пізно, за коханням, після його оргій, після його криків і лютого, дикого шепоту жаги. Воно ходить тихо, безшумно, з уважним поглядом, загадковою усмішкою. Кохання сліпе, дике, з поширеними ніздрями, скрюченими пальцями, накидається на все, що може задовольнити. Кохати можна одночасно двох, трьох, п’ятьох, стільки, скільки вистачить сили тіла і вогню. Любити одночасно можна тільки одного. Вростати можна тільки в одну душу, і одна душа тільки може пройняти всю істоту до кінця.

Кохання любить тільки себе і для себе. Коли страждання коханого дасть насолоду, кохання шукатиме тільки страждання коханого. Любов оддає себе для любого. Страждання любого включає радість люблячого.  Кохання є цвіт, з якого виростає рідкий овоч – любов. Без цвіту немає плоду, але цвіт не є плід і не всякий цвіт перетворюється в плід. Тисячі кохань обсипаються безплідними, усихають, не встигши розквітнути до зерна любови.

Заздрість є демонстрація своєї бідности й слабости. Сильні, багаті й веселі в  житті не мають заздрости.

Кожний любить, щоб його цінили якомога вище й вихваляли його цінності й заслуги. Коли інші цього не роблять, то людині доводиться робити це самій. Тут корінь самохвальства і хвастиливости.

(На матеріалі "Щоденника" Володимира Винниченка, мова автора збережена).
Головне фото: портрет В. Винниченка, 1923 р., художник - М. Глущенко).