Шлюб – це не в’язниця!

Я вийшла заміж у 20 років.  І жодного разу про це не пошкодувала…

Шлюб – це не в’язниця і не каторга, як чомусь думає багато жінок. Шлюб – це джерело щастя і молодості. Звісно, якщо шлюб – не фікція і не фальшивка. Я не знаю «золотих» секретів щастя, не відвідую спеціалістів «із сімейних стосунків», я просто живу, дотримуючись простих принципів. І я щаслива, що маю штам у паспорті. 

Я ніколи не кажу і не думаю, що мій чоловік поганий. Я щиро його люблю. Хоча у нього жахливий характер і майже немає манер, але це не заважає мені бути з ним щасливою. Щодня ми разом прокидаємося, п’ємо каву, розбігаємося у справах, а у вечері, сидячи на кухні, за вечерею, обговорюємо проблеми, жартуємо…

Я приділяю своєму чоловіку достатньо часу. Ми часто разом дивимося фільми, жуючи різні шкідливі солодощі, обіймаємося. Ми не любимо гуляти, а тому вихідні для нас – це маленька відпустка. Якщо він прийшов із роботи втомлений, і хоче просто пролежати цілий день на дивані, я не буду тягти його на шопінг. Я присвячу цей день нашій сім’ї.  

Я завжди про нього піклуюся. Коли він хворіє, я завжди поруч, дбаю про нього і підтримую. Я готую бульйони і варю компоти, печу його улюблене печиво. Мені не важко бути для нього хорошою господинею і вмілою дружиною щодня (а не лише тоді, коли йому недобре). Я не вважаю, що місце жінки – на кухні, але вона не повинна змушувати чоловіка мити посуд, якщо це, звісно, не його щире бажання допомогти коханій дружині. Я люблю готувати, красиво сервірувати стіл і влаштовувати щовечора «маленьке свято» для коханої людини. Але якщо раптом я не маю часу для того, щоб приготувати м'ясо по-французьки, ми разом будемо їсти макарони, хоча ні він, ні я їх не любимо.

Я не вимагаю. Я не вимагаю у свого чоловіка дорогих подарунків, я не прошу купити мені машину чи яхту. Я тішуся тим, що у нас є дах над головою і смачна вечеря на столі. Хіба цього не достатньо для щастя?

Я не прошу його, щоб він щодня мені казав: «Ти така красива». Мій чоловік не так часто робить мені компліменти, а я не прошу. Він багато працює, але щоночі міцно мене обіймає і поправляє ковдру, якщо я її раптом «загубила».

Я не думаю лише про себе і свою зовнішню красу. Я не"перешиваю" свою зовнішність і не збираюся цим займатися. Я щиро не розумію жінок, які «вкладають» гроші у силіконові груди й губи. Невже вони не розуміють, що потрапляють у категорію жінок, яких завжди любитимуть за зовнішність, і яких ніколи не любитимуть за душу. Я не кажу, що потрібно виглядати абияк. Не потрібно впадати у крайнощі. Але й перегинати палицю теж не варто. Мій чоловік бачив мене без макіяжу і хворою. І навіть тоді, коли у мене виросло декілька зайвих волосинок на бровах. Однак він не насміхався із мене і не просив «привести себе в порядок». Це особливий етап стосунків, коли вас люблять різною, у різних станах і ситуаціях.

Я поважаю його бажання. Мій чоловік не любить мелодрами, але дивиться їх зі мною, щоб я дивилася із ним фантастику чи бойовик. Він не любить шопінг, коли він стосується виключно його. Тому щоразу, коли йому потрібно щось придбати, я переконую його, що мені обхідно придбати сукню. Так ми їдемо до торгового центру мені вибирати мені сукню і водночас купуємо йому осіннє пальто. Я не поступаюся своїми принципами, коли корюся його волі. Якщо він хоче піти у театр, ми просто туди йдемо. Але у наступні вихідні, ми підемо у кіно, бо цього хотітиму вже я.

Я не сиджу на місці, я постійно щось роблю. Я не намагаюся зробити зі свого чоловіка підкаблучника, а сама я не хочу  перетворитися на квартирну «клушу», яка боїться пропустити корекцію манікюру чи брів. Я нічого не вимагаю від свого обранця. Він бачить те, як часто я наводжу лад у квартирі, як смачно готую, як гарно виглядаю, як багато працюю, і йому хочеться мені віддячити. Я не нагадую йому про наші пам’ятні дати. Він сам пам’ятає про найважливіші з них (але якщо він раптом забуде про щось, я ввічливо йому натякну).

Я дружина-мама. Інколи я лаю свого чоловіка, часом виховую, читаю йому розважливі лекції про те, як і чому треба любити жінку. Чоловіки – це ті ж діти, але дорослі. Вони не люблять, коли їм наказують або вимагають, не вибачають і не забувають словесних образ. Із ними дуже важко, але без них не так уже й легко.

Із власного досвіду я можу сказати: ви можете бути дуже красивою, слухати поради психолога і правильно харчуватися, але кохатимуть вас не за це. Зараз скажу банальну річ, але жінка має бути жінкою: сильною і водночас слабкою, красивою і «натуральною», хазяйновитою і лінивою, веселою і сумною, інколи дуже розумною, інколи «дурненькою». Вона не повинна боятися показати чоловіку своє справжнє обличчя. Вона повинна вміти поступатися, коритися, терпіти, поважати, надихати. А ще вона повинна кохати. Щиро кохати свого чоловіка!

Автор: Рита Щира