Море, яке зцілює (Алессандро Барікко "Море-океан")

Заходи Сонця. Я вивчав їх цілими тижнями. Нелегко збагнути захід Сонця. У нього власний час, розміри, барви. А оскільки не існує навіть одного-єдиного заходу Сонця, подібного до решти, учений має вміти вирізняти особливості та відокремлювати сутність, щоб потім мати змогу сказати, що це є Захід Сонця, саме той захід Сонця.

Складана то річ, розумієте, перетворити метелика на жінку.

Поклавши перо, згортає аркуш, кладе його в конверт. Підвівшись, добуває зі своєї валізи скриньку з червоного дерева, піднявши вічко, кидає в скриньку листа, незапечатаного й без адреси. У скриньці сотні таких самих конвертів. Розкритих та неадресованих. Бартлбум має тридцять вісім років. Вірить у те, що десь у світі зустріне одного дня жінку, яка споконвіку є його жінкою. Інколи він нарікає, що доля вперто, так нетактовно, непоступливо не хоче його помічати, але з часом він навчився ставитися до цього дуже спокійно. Майже щодня, уже багато років, він, узявши до рук перо, пише їй. Він не має ні імені, ані адрес, які треба зазначати на конвертах, але має життя, про яке варто розповісти. А кому ж, як не їй? Гадає, що коли вони зустрінуться, приємно буде поставити їй на коліна скриньку з червоного дерева, сповнену листів і промовити:

- Я чекав на тебе.

Ніхто не здатен забути про те, як було б чудово, якби кожен із нас бачив свою річку, що приведе нас до моря, яке на нас очікує.

Уже якщо в повітрі опинився, то чому б не спробувати полетіти?