«Де починається кінець моря?»
Ця історія про море. Про море звичайне, водне, і море з людських почуттів та думок. Дуже настроєва, місцями – кисло-солодка, місцями – гірка книга, але водночас – неймовірно заплутана й захоплююча.
Головний герой цієї книги – море. Море, про яке люди ніби щось і знають, але не так багато, щоб розуміти його природу і настрій. Адже щодня воно різне. Холодне, похмуре, далеке, близьке, вимріяне, незрозуміле. А ще воно дивовижне і цілюще. Так, воно зцілює людські душі від смутку, болю, допомагає знайти відповіді на складні запитання. «Як йому це вдається», - подумаєте ви. Просто воно мовчить і вабить. І так із дня у день, із року в рік.
Де людині шукати спокою, коли її життя втрачає сенс? Коли художнику набридає малювати обличчя багатіїв, коли жінка зраджує чоловіку, коли священник пише незвичайні молитви й часом заглядається на красивих жінок? Звісно, за сотні кілометрів від міста і цивілізації, у звичайному готелі поблизу моря.
«Скільки сягає око – пісок, поміж останніми пагорбами та морем – море – у прохолоді пообіддя, що догорає, благословенне вітром, що невпинно дме з півночі. Берег і море. Удавана досконалість – краєвид для божественних очей – світ, який просто існує та й по всьому, безмовне існування води та землі, довершене й точне створіння…».
Ідеальне місця для усамітнення – «Альмаєр».
Плассон, Бартлбум, отець Плюш, Діра зупинилися тут, щоб зцілитися морем. Але омріяний спокій не прийшов того ж дня. Бо для того, щоб зцілитися, треба розгадати головну таємницю моря і свою власну.
Цікаво, що кожен, хто живе у цьому готелі, не має ключів від своєї кімнати, але спокійно лягає спати. А на підвіконні чи на ліжку (у кожному номері) сидить хлопчик або дівчинка, котрі залюбки вступають у бесіди із розгубленими дорослими. Вони так добре знають своїх «нових» знайомих, так вільно з ними поводяться... А коли море штормить, то кожен із жителів готелю боїться загубити цих дітлахів. І не дарма, бо то ж їхнє внутрішнє відображення, друге «я», коли хочете.
«На підвіконні в кімнаті Бартлбума цього разу вони сиділи вдвох. Той самий хлопчик і Бартлбум. Ноги навзвис у нікуди. І погляд навзвис на море».
Кожен із цих дорослих людей привіз до моря свою біду й печаль. Кожен із них прагне порятунку, але не може його отримати. Тому вони мусять «працювати». Пересилювати себе, ловити натхнення, вести розмови із німим морем.
Інколи море заворожує, а інколи хоче тебе знищити. У другій частині книги, до прикладу, воно пахне кров’ю і страхом. Його велич лякає, а неосяжність зводить із розуму, відбирає мову й життя. Ця частина книги досить моторошна, але надзвичайно правдиво змальована. Тільки уявіть собі: всюди вода, обмаль їжі і забагато людей. Бійка. Смерть. Кров. Кінець… А щоб відчували ви, опинившись посеред океану? Щоб ви зробили, зазирнувши йому у вічі?
Книга насправді дуже складна для розуміння. У ній переплітаються сюжетні лінії, губляться долі й слова. Це чимось нагадує коловорот води, котрий поглинає все, не залишаючи по собі й сліду.
«А знаєш, що тут добре? Поглянь: ми крокуємо, залишаючи по собі стільки слідів на піску, і вони відбиваються, чіткі, впорядковані. А завтра, прокинувшись, ти подивишся на цей великий берег, а від слідів нічого не зосталося: ні обрису, ні відбитку, анічогісінько. Море все змиє вночі. Приплив усе сховає. Ніби й не проходив тут ніхто й ніколи. Наче й не існувало нас тут ніколи. Якщо є десь на світі місце, у якому можеш вважати себе за ніщо, то це – тут. Уже не земля, але ще й не море. Не фальшиве життя, але й не справжнє. Це час. Час, що минає. І квит».
Та на всі запитання можна знайти відповіді, а всі страждання на землі не можуть тривати вічно. Якось усьому приходить кінець. Тому й персонажі цього роману врешті знаходять свою істину. Кожен свою. Кожен для себе. Третя книга роману (вона ж остання) розставляє усі крапки над і. Можливо, вам буде досить складно дійти до фіналу, але спробуйте це зробити. Туман спаде і ви збагнете задум Барікко.
«Але життя не минає так, як ти це собі уявляєш. Іде власним шляхом. А ти йдеш своїм. І це не той самий шлях. Отак… Не те, щоб я прагнула щастя, зовсім ні. Я прагнула… врятуватися. Саме так: урятуватися. Але я запізно збагнула, з якого, з якого боку треба заходити – з боку жадань. Сподіваються, що людей врятує інше: обов’язок, чесність, гідна поведінка ,справедливість. Аж ніяк. Лише жадання рятують. Це єдина справжня річ. Коли їх не облишиш, урятуєшся».
Статті про книги
Статті про життя
Статті про відомих людей
Цитати з книг
Статті про здоров'я та психологію
Думки людей про різні проблеми й на різні теми
Невеликі роздуми про життя у шлюбі
14-20 листопада - тиждень обізнаності щодо антибіотиків! Дізнайтеся важливу інформацію про прийом антибіотиків, щоб вберегти себе та суспільство від "медичної катастрофи".
«Робіть неможливе» (Любомир Романків)
Стаття про те, як правильно будувати стосунки
Цитати найвідомішого у світі винахідника!
Будьте в курсі нового матеріалу та інших оновлень на сайті!