Дебра Олів'є "Що відомо француженкам. Про кохання, секс та інші приємні речі?"

Хто така француженка? Кокетка, фатальна жінка, сексуальна кішечка, жінка-вамп і навіть сучка. Має виточений смак, стежить за модними тенденціями, стає на герць із традиційними переконаннями, бунтує. Навіть її мові притаманні спокусливі нотки.

Вони (фр. жінки) люблять страйкувати задля досягнення спільної мети, влітку беруть тривалі відпустки, в метро читають Пруста, готують страви «з нічого», мають розвинене відчуття естетики, завжди прагнуть отримувати насолоду, заперечують більшість моральних догм і надають перевагу життю, а не заробітку.

Вони (фр. жінки) відчувають своє тіло, те, як вони рухаються й говорять, вони впевнені у своїй сексуальності.

Французи не ображаються, коли їхні жінки привертають увагу інших чоловіків (ба більше – сама лише думка про те, що їхні дружини можуть запалити пристрасть в іншому, є предметом гордості, як би дивно це не звучало). Француженки також схвально ставляться до такого флірту й ніколи його не відкидають. Насправді вони завжди очікують, що  з ними фліртуватимуть.

У Франції заведено не стримувати свого захвату, коли бачиш щось  приємне чи прекрасне, показати його – твій прямий обов’язок.

Кохання й секс не заженеш у рамки «ти мені, а я – тобі». Тут немає «бартеру» на кшталт: «Міняю кілограм сиру на кілограм вольських горіхів». Щасливе життя з чоловіком вимагає взаємодії, доповнення одне одного, а не рівного розподілу обов’язків 50/50.

У коханні немає принципу «Я зробила це для тебе, а тепер ти зроби для мене оце».

Барбара Стрейзанд: «Чому жінка протягом десяти років живе з чоловіком і намагається змінити його звички, а потім скаржиться, що це зовсім не «той», із яким вона одружувалася.

Альберт Ейнштейн: «Чоловіки одружуються із жінками, сподіваючись, що ті ніколи не зміняться.  Жінки виходять заміж за чоловіків,  сподіваючись, що їхні обранці зміняться. І ті, й інші неодмінно розчаровуються.

Навіщо намагатися змінити поведінку партнера, якщо це типове, але насправді марне заняття призведе тільки до укріплення «домашніх окопів»? Навіщо повсякчас намагатися змінювати, вмовляти, знищувати, перебудовувати чи лагодити те, що насправді ремонтувати не потрібно?