Малала Юсуфзай та Крістіна Лем "Я - Малала"

Ще в ранньому дитинстві я вирішила, що так не житиму. Мій тато завжди казав: «Малала буде вільною пташкою».

Для більшості пуштунів народження доньки – сумний день.

А я ніяк не могла збагнути, як так сталося, що моя тітка, котра тридцять років прожила в приморському місті Карчі, ніколи не бачила моря. Її чоловік ніколи не приводив тітку на узбережжя, а сама вона якби й вирішила вислизнути з будинку й піти на море, то не знайшла б дороги, бо не вміла читати, й знаки не вказали б її правильного шляху.

Відтоді жіночий голос мав удвічі меншу вагу за слово чоловіка. Згодом наші в’язниці наповнилися жінками, засудженими так, як тринадцятирічна дівчинка, яка була згвалтована й завагітніла, а все тому, що вона не змогла надати судові свідків чоловічої статі, які б довели, що насправді проти неї скоєно злочин. Без дозволу чоловіка жінка не могла навіть відкрити рахунок у банку.

Іноді Фазлулла казав: «Жінки повинні займатися домашніми обов’язками. З дому вони можуть виходити тільки у крайніх випадках, обов’язково вдягаючи при цьому паранджу.

Наші чоловіки думають що влада належить тим, хто заробляє гроші й дає розпорядження. Вони не думають, що насправді влада в руках жінок, які цілими днями дбають про всіх та все, які народжують і виховують дітей.

Якщо ти посадив дерево і виростив його, ти маєш право відпочити у його тіні.

Я завжди була першою ученицею в класі. Та я усвідомила: те, що ти переміг три чи чотири рази поспіль, зовсім не означає, що наступна перемога дістанеться тобі без жодних зусиль.