Зоя Казанжи "Щось таке як любов"

Дурниці кажуть, що в жінок не буває кризи середнього віку.

Поки вона його шукала, він двічі одружився. Він не підозрював, що його хтось шукає. Жив собі, вчився, одружився, працював, розлучився, поїхав, повернувся, знову одружився, народилася дитина, купив помешкання, розлучився.

Вона знала: паузи бувають, що так треба, це безпека. Вона все-все це знала. І заміж виходила за чоловіка, що мав професію вояка. Просто ніхто не думав воювати. І в страшному сні не насниться, що одного дня він поїде на схід захищати країну. І всі слова виявляться зайвими. Тому що все зрозуміло й так.

Свій чоловік завжди не дотягує до ідеалу.

Вона знала, що з війни не повертаються назовсім. Люди приїздять побачитися.

Людині потрібні дві руки. Щоб однією триматися за тата, а другою – за маму.

Інколи вся допомога полягає в тому, щоб не допомагати. Зоставити той шматочок життя – нехай просто йде. Навіть якщо йде повз.

Коли метелики всередині нас помирають, уже не важливо, ти тут чи годуєш пінгвінів на Галапагоських островах. Не важливо, тому що вже однаково.

Шанси інколи падають просто на голову.

Можна згорнутися калачиком, заплющити очі й уявити, що ти сам собі вигадуєш життя. І дім. І жінку. І щастя. І світ. Життя собі вигадати можна. Шкода, що його не прожити

Ніхто й ніщо не буде тягарем, якщо любиш.