Іван Байдак "Тіні наших побачень"

Ми – заручники колової системи: Гроші – Влада – Секс – Соціальність. Ми всі схибили. Створили комфорт, друже, який, не сумнівайся, врешті-решт нас уб’є. Тільки знаєш, у чому проблема? Ці всі речі – віртуальні, а матеріальні – саме час і смерть.

Треба вчитися розуміти людей, а не змінювати.

Кохання – це вільний прояв акту турботи, спроба зробити життя іншої людини простішим.

Найгірше опинитися у ситуації, коли обирають між тобою і кимось. Погано навіть не те, що вибір може бути не на твою користь, а те, що вибір існує взагалі.

Жінки не здатні кохати, інколи вони схильні до жертовності чи покори, але вони ніколи не відмовлять собі в пізнанні нових чоловічих типажів. Цей інтерес переслідуватиме їх протягом усього життя. А чоловікам кохання потрібне як відповідальність. І, як наслідок, жіноча любов завжди буде яскравішою, чоловіча – сталішою.

Таланту не потрібно шукати схвалення.

Суспільство ніколи не було готовим до жодної зміни. Але людська природа здатна до адаптації та сприйняття будь-яких обставин. Ніхто ніколи не був готовий до війн чи стихій, ніхто ніколи не мав певності у правильності своїх дій чи суджень.

Світ не стоїть на місці: вчорашні ганджі стають класикою, а деякі речі трактують лише з погляду зручності їх використання. Так, релігія завжди буде засобом маніпуляції суспільством, жіноча творчість – різновидом фемінізму, вдавана демократія – лише новою формою комунізму. Ілюзорний вибір, який надають людині, завжди йтиме поруч зі стразом осуду.

Це добре, коли маєш, що дати. Особливо коли це – нематеріальне. Тоді твоя жертовність може на щось обернутися, а немає нічого кращого, ніж усвідомлення власної необхідності.

Ми можемо вимагати від інших лише того, що можемо запропонувати у відповідь. Окрім кохання – його не можна контролювати.

Ділитися і допомагати – єдино правильна форма взаємодії між людьми. Агресія народжується всередині конкретної особи, там вона і має загасати.

У житті не так багато істин. Ніколи не прив’язуйся. Особливо – до іншої людини. Не довіряй людям, ще більше не довіряй собі. Висміюй стереотипи та встановлюй власні правила. Навчись говорити «НІ». Ніколи не піддавайся на провокації. Навчись контролювати емоції. Бо той, хто вміє керувати емоціями, керує життям. Ніколи не реагуй на образи! Відштовхуйся від свого ставлення до події, а не людського вчинку. Його вже не зміниш, а свої уроки із цього завжди можна почерпнути. Не стався до життя надто серйозно, не сковуй себе обов’язками. Менше думай. Більше живи. І головне – ніколи не плануй майбутнє.

Якщо думаєш, що наше життя – годинник, то ти помиляєшся. Наше життя – таймер.

Головне фото: Іван Байдак