Еліс Манро «Забагато щастя»

Спочатку цю книгу хочеться назвати жіночою, адже вона про жіноче щастя та нещастя. Але оскільки у ній фігурують чоловіки, які на фоні представниць слабкої статі часто виглядають нікчемними та безпорадними, вважаємо за доцільне назвати її життєво-відвертою.

«Забагато щастя» – це настроєва збірка оповідань, головними героїнями яких є прості жінки. Всі вони різні (вік, соціальний статус, захоплення, вподобання) і по-своєму незвичайні, але є дещо, що їх об’єднує, – колись вони були щасливими.

 "Інший вимір"

Перше оповідання «Інший вимір» відразу кидає читачеві прямий натяк – буде багато драматизму і недосказаності.

Дорі мала трьох дітей та вельми агресивного чоловіка. Якось, після чергового сімейного конфлікту, жінка поїхала з дому, а він їх убив. «Це все через тебе», - сказав він дружині, коли вона вранці знайшла дітей мертвими. Дорі ледь не втратила здоровий глузд, але після всього вона відвідує Ллойда, свого чоловіка, котрий перебуває у психіатричній лікарні. Він шкодує про скоєне, а вона – його. Насправді, Дорі можна зрозуміти. Вона не знає, як їй жити далі. Без дітей і без того чоловіка, який завжди був поруч.

Хіба я не відрізана від світу так само, як і він? Ніхто з людей, які знають мою історію, не терпітиме мене поруч. Я можу лише нагадувати людям про те, чого вони не здатні витримати.

(цитата із книги "Багато щастя")

"Художній твір"

Двоє молодих студентів (Джойс і Джон) втікають із дому, сяк-так влаштовують життя, згодом купують будинок. І коли все більш-менш стабілізується, у чоловіка з’являється коханка, яка переїздить до нього із дитиною. Звісно, зраджена і ображена Джойс йде геть. А Джон отримує нову, нехай і некороткотривалу, порцію щастя.

Однак у цій історії на увагу заслуговує не скільки зруйнований шлюб, стільки історія Крістіни, доньки нової дружини Джона. Оскільки за фахом Джойс – учителька музики, новоспечене подружжя попросило її позайматися із дівчинкою. І вона погодилася. Дивна ситуація, чи не так? Однак не варто шукати пояснення вчинкам жінки, яка сподівається повернути колишнього.

Крістіна не стала відомим музикантом, але отримала популярність, видавши книгу «Як нам жити». У ній вона розповіла про маленьку дівчинку, яка була маріонеткою у руках дорослих – чарівної вчительки, трохи байдужої матері та її бойфренда.

Підростаючи, вона згадує вчительчині начебто геть випадкові запитання, покликані видобути якусь інформацію – цілком безглузду – про Джона (вона ніколи не називала його на ім’я) та про матір. Коли вони прокидаються вранці? Які їхні улюблені страви, чи куховарять вони разом? Що вони слухають по радіо?

Фінал оповідання, на перший погляд, видається нелогічним, але водночас його можна вважати цілком реалістичним.

(цитата із книги "Багато щастя")

"Обличчя"

Ще одне оповідання, яке заслуговує на увагу читача, називається «Обличчя». Головний герой народився із великою фіолетово-червоною родимою плямою на обличчі. Згодом вона посвітлішала, але, власне, це стало причиною його дитячих, а потім і життєвих поневірянь.

Я знаю, що він (батько) сказав. Принаймні так вона (мати) мені розповідала.

- Це шматок ліверної ковбаси.

А потім подумав і додав:

- Ти що, збираєшся нести це додому?

Мати сина любила і всіляко намагалася вберегти від стресу. У будинку, до певного віку, він не міг побачити своє відображення у дзеркалі, воно висіло занадто високо. А ще мати уникала розмов про зовнішність сина. Та якось у його житті з’явилася дівчинка, яка порушила заборонену тему. Ненсі розмалювала своє обличчя фарбою і додала: «Тепер я така ж, як ти». Вона відкрила йому очі, водночас завдавши нестерпного болю.

Я не повірив, що котрась із частин мого тіла червона. І це насправді так. Бо хвора половина мого обличчя була кольору шовковиці, що з роками трохи вибляк.

Фінал оповідання, як і у двох попередніх історіях, відкритий. Чи став головний герой щасливим? І як склалася доля дівчинки-фантома, від якої у житті чоловіка залишився лише епізодичний спогад? Відповідь на ці запитання шукайте самі.

Короткі висновки

Загалом усі оповідання, які потрапили до книги «Забагато щастя», можна охарактеризувати трьома словами: химерні, захоплюючі, життєві. Авторка вміло вибудовує сюжет кожної історії, часто проводить паралель «сучасне-минуле-майбутнє», ставить риторичні запитання, але при цьому ніде не ставить фінальної крапки. Вона акцентує увагу на почуттях людей, емоціях, поривах, але не дає їм прямої оцінки. Найголовніше Манро ховає у дрібних деталях, недбало кинутих фразах тощо.

Збірка містить у собі 10 оповідань, кожне з яких можна екранізувати. Особливо, якщо говорити про «Забагато щастя». Це остання історія, котру Еліс розповідає читачеві. У центрі оповіді – Софія Ковалевська, російський математик та механік, яку світська еліта любила, але водночас зневажала і боялася. Зокрема, і чоловіки.

Він почувався зневаженим. Цей чоловік, якого чекали на будь-якому прийнятті, не звик до такого ставлення. Не можна сказати, що він не привертав до себе уваги в Парижі поруч із блискучою Сонею, ні, все було, як і завжди. Людина помітна, непохитної заслуженої репутації, розумна, блискуча, дотепна, сповнена чоловічої привабливості. Натомість вона – це щось геть незвичне, якась дивовижа, жінка з математичним хистом, соромлива, проте не позбавлена жіночих чарів, і як улаштовано такий незвичайний розум під її кучерями?   

За її плечами – невдалий шлюб, народження доньки, бідність, кар’єрна пауза. Незважаючи на це, вона, як і кожна жінка, теж прагнула щастя, а не лише визнання. Однак не судилося. Життя завдало її смертельного удару, коли вона найменше цього чекала. 

Якщо ви ще досі не прочитали книгу «Забагато щастя», рекомендуємо вам це зробити. На вас чекає знайомство із надзвичайно сильними жінками, які не плачуть і не просять про допомогу. Вони просто живуть, мріють, знаходять, втрачають своє щастя, але ніколи не зупиняються. 

Головне фото: starylev.com.ua