Фредрік Бакман "Ведмеже місто": цитати про любов, талант і слова

"Самотність – невидима хвороба".

"Часом кажуть, що горе ми переживаємо психікою, а туга відчувається фізично. Перше – це рана, друге – ампутована частина тіла, зів’яле суцвіття з розколотим стеблом. Якщо ростеш доволі близько до людини, яку любиш, врешті ви переплітаєтеся з нею корінням. Можна говорити про втрату, пропрацьовувати її і давати собі час, але ніхто нас не звільнить від законів біології: якщо рослину розділити навпіл, вона не зцілиться, а загине".

"Тривалий шлюб – це складно. настільки складно, що більшість людей у шлюбі часом задумують над запитанням: «Я живу з цією людиною, бо люблю її, чи просто вже не можу так близько підпустити до себе когось іншого?»".

"Культура – це такою самою мірою те, що ми заохочуємо, як і те, що ми дозволяємо".

"Мати талант – це ніби випускати в небо дві повітряні кульки: цікавіша не та, яка швидше піднімається вгору, а та, в якої довша мотузка".

"Один із найважчих моментів старіння – потреба визнати помилки, які вже занадто пізно виправляти. Коли маєш владу над життям інших людей, страшніше – розуміти, що часом ти можеш помилятися".

"Слова – це несерйозно. Постійно чуєш, що ніхто не хоче ними скривдити".

"Почуття невинності може стати великим стимулом. Світ тоді простіший для розуміння і не такий лячний, якщо ділити всіх на друзів і ворогів, своїх і чужих, добрих і злих. Любов не є найпростішим способом об’єднати групу, тому що любити складно, любов ставить вимоги. А ненавидіти просто".

"Рани батьків не загоюються. Рани дітей також".

"Усі діти в усіх містах в усіх країнах під час дорослішання ведуть ігри на межі з небезпекою для життя. В усіх компаніях знайдеться той, хто піде занадто далеко, першим зістрибне з найвищої скелі, останнім перебіжить через колію, коли наближається потяг. І це буде не той, хто найбільш сміливий, а той, хто найменше боїться. Можливо, той, хто відчуває, що йому нічого втрачати, на відміну від інших".