Рей Бредбері "451 градус по Фаренгейту"

Дивися на все з подивом, живи так жадібно, ніби через десять секунд помреш. Намагайся побачити світ. Він прекрасніший за будь-яку мрію, створену на фабриці й оплачену грішми. Не проси гарантій, не шукай спокою – його зараз не існує на білому світі.

Не намагайтеся скласти собі враження про книжки за їхніми обкладинками.

Але в людини є чудова риса: якщо треба починати все з самого початку, вона не зневірюється і не втрачає мужності, бо знає, що це дуже важливо і варто зусиль.

Ми всі – уривки і шматки історії, літератури, міжнародного права; Байрон, Том Пейн, Макіавеллі, Христос – усе тут, у наших головах.

Людська пам'ять схожа на фотоплівку, і ми ціле життя тільки й робимо, що намагаємося стерти відбите на ній.

То був один з найщасливіших днів у його житті: він відкрив для себе, що за сімома завісами нереальності, за телевізорними стінами віталень і за бляшаним міським валом є світ, де на луках пасуться корови, гавкають і ганяються за білими вівцями собаки, в теплому намулі ставків опівдні хлюпаються свині.

Нам бракує трьох речей. Перша. Чи ви знаєте, чому важливі такі книжки, як оця? Тому, що в них є якість. А що таке якість? Для мене це тканина книжки.

У цієї книжки є пори, вона дихає. Вона має обличчя. Її можна вивчати під мікроскопом. Крізь скло ви побачите життя, яке тече перед вами у своїй невичерпній розмаїтості. Що більше пор, то правдивіше зображено різнобічні сторони життя на квадратний дюйм паперу, то «художніша» книжка.

Справжні письменники тісно пов’язані з життям. Пересічні лише ковзають по ньому. Погані – гвалтують його і залишають на поживу мухам.

Ви можете закрити книгу і сказати їй: «Почекай!». Ви її володар. Але хто вирве вас з пазурів, що хапають вам, коли ви вмикаєте телевізорну вітальню? Вона ліпить з вас що завгодно. Це «середовище» теж реальне, як і довколишній світ. Воно перетворюється в істину, воно і є Істина.