Фільм "До зустрічі з тобою"

«Любов – це ліхтар, що освітлює увесь світ, без цього світла наша планета була б просто пустелею, а люди – пилом» (М. Бреддон)

На перший погляд, сюжет фільму «До зустрічі з тобою» простий і зрозумілий. Є прикутий до інвалідного візка симпатичний хлопець і яскрава в усіх сенсах дівчина, яка допомагає йому їсти й пити ліки. Здавалося б, ще з початку фільму ми все розуміємо: далі буде красива історія кохання (як же без цього) а можливо, головний герой навіть почне ходити, у пари народяться малюк і вони проживуть довге і щасливе життя, і помруть в дин день. Однак сюжет повертає в інший бік.

Кохання тут, звісно, присутнє. Воно прекрасне, світле і взаємне. Тобто таке, як і має бути в ідеалі. Але фінал стрічки досить непередбачуваний і трепетний. Закохані розлучаються. Фізично – навіки, духовно – ні на мить.

Тож, як усе розпочалося? У момент, коли Уілл Трейнор (він же головний герой) такий злий і зі щетиною на обличчі сидить біля вікна, з’являється Лу – яскрава і балакуча, ставши світлою плямою у його похмурому й одноманітному житті. З часом він починає розуміти, що «прокидається вранці лише заради неї». І що ті несумісні за стилем і кольорами речі, які вона на себе одягає, страшенно йому подобаються, а її усмішка просто зводить його з розуму. Він змінюється, відкривається, стає кращим і глядачам здається, що фінал історії буде щасливим, попри те, що деяку таємницю нам відкрили. Але Уілл обирає інший шлях…

«Я буду йти позаду тебе»…

Загалом фільм дуже повчальний і емоційний. На прикладі Уілла ми бачимо, як із успішного молодого юнака, він із плином часу перетворився у жорстокого й замкнутого грубіяна. І стається це не тому, що від нього відвернулися друзі, а більшою мірою тому, що він не зміг прийняти себе «нового». Адже людина, яка в одну мить втрачає усе, вже ніколи не зможе бути наскільки щасливою, як була колись. Вона лише може отримати мізерну частку тих емоцій, котрі колись мала нагоду відчувати.  

«Коли тебе катапультує в абсолютно нове життя або, принаймні, з розмаху притискає до чужого життя, немов обличчям до вікна, доводиться переосмислити, хто ти є. Або яким тебе бачать інші».

На прикладі Лу ми бачимо, що навіть найстрашніші хвороби можна вилікувати любов"ю. 

Окремо варто відзначити, що фільм приємний «для ока»: природа, море, архітектура. У ньому цілком відсутня якась розпуста чи щось непристойне. Глядачам не показують і можливі інтимні сцени, але від картин, де головні герої цілуються чи просто дивляться одне одному в очі, тілом біжать мурашки. Усе побудовано на емоціях і почуттях, на духовному зв’язку закоханих. Акторська гра просто вражає... Прекрасна Лу і не менш прекрасний Уілл, долі яких дивним чином назавжди переплелися, демонструють нам, як важливо цінувати кожну мить життя, і як важливо відпускати людину. Навіть якщо ти надзвичайно сильно її кохаєш.