Ліана Моріарті «Последний шанс»

Усе наше життя – це падіння і злети. Ми прагнемо відшукати своє щастя, бути хорошими батьками, мати улюблену роботу, та часом усе це поєднати дуже складно. Та й чи варто?

Про сюжет і героїв

Книга «Последний шанс» – це книга з гумором, подеколи вульгарним жартами, великими діалогами і заплутаним сюжетом. Власне, це і робить її незвичною і цікавою. Герої роману – прості люди, які мають свої плюси та мінуси. Вони щирі, емоційні, запальні, байдужі, знуджені, але неодмінно – «живі» й справжні.

Сюжетних ліній у книзі декілька (усі герої роману «пов’язані» островом Скріблі-Гам), авторка розповідає нам про не про одну сім’ю водночас. Кожна окрема лінія – цікава й близька читачеві. Наприклад, жінка (Грейс), народивши малюка, механічно виконує свою «материнську роботу», але не відчуває при цьому щастя. Вона безперестанку картає себе, намагається щось вигадати, та врешті розуміє, що її дратує син і чоловік, і що їй немає місця у цьому світі.

«За ужином муж выпил красного вина и потому спал как убитый. Он просил Грейс разбудить его, если понадобится, но она предпочитала изображать из себя мученицу. Она мать. Это ее обязанность, ее долг. Кара, ниспосланная лично ей за ужасное (бог знает какое) преступление».

Інша героїня роману – одиначка. Успішна, красива, але самотня. Вона вдає, що задоволена власним життям, та насправді з неабияким захватом спостерігає за малюками і мріє народити дитя («бо ж біологічний годинник тікає»). У інших героїв життя банальне й нудне (на перший погляд). Чоловік (сюжетна лінія Томаса) обожнює дружину, тішиться тим, що вдало одружився, і має великий будинок. Він любить доньку, але не вміє виявляти емоції, часом боїться казати те, про що думає, а ще  впадає у ступор, коли виникає непередбачувана ситуація.

«Семейная жизнь – тяжелый труд, а подчас и скука. Очень похоже на работу по дому, которой конца-краю не видно. Приходиться, стиснув зубы, тянуть лямку, и так день за днем».

Усі ці люди – родичі, за дивним збігом обставин часто бачаться і проводять разом багато часу. Сказати, що хтось із них поганий, а хтось хороший важко, адже всі вони різні, і це чудово. У цьому особливість їхньої великої родини. Хтось когось доповнює, часом повчає і навіть рятує від смерті.

Про деякі особливості і «таємницю Монро»

Ще з початку книги читач дізнається про «таємницю Монро», яку вже от бозна скільки часу ніхто не може розгадати. А вірніше сказати, ніхто не береться за цю справу. Бо, напевно, акули пера, якби мали бажання, звісно, не без труднощів, але «розкопали» б відповіді на всі запитання. Сама «таємниця»: дві сестри (Конні і Роза) знайшли у будинку сусідів малюка (дівчинку назвали Енігма , що означає таємниця), якого, ймовірно, покинули батьки, рятуючись від боргів (часи Великої депресії). У той момент на кухні стояв свіжий мармуровий пиріг, закипав чайник, а на підлозі сестри побачили декілька крапель крові. З того часу ця історія стала особливістю острова і сімейним бізнесом сестер (у кінці роману читач дізнається справжню «таємницю Монро»).

Ще одна особливість книги – прийняття одностатевих шлюбів. Однак усі пари, які обрали «собі подібних» партнерів, не вселяють довіру. Дівчина (Вероніка), вийшовши невдало заміж, зриває «злість» (або вона темпераментна) на оточуючих, а потім випадково розуміє, що їй подобаються жінки, а не чоловіки. Інший герой, який мав стосунки з чоловіком, був закомплексованим підлітком, який тривалий час навіть не мав друзів. І для того, щоб хоч якось влаштувати особисте життя, він вирішує, що йому треба бути геєм. На наш погляд, авторка не дуже вдало вивела ці образи. Складається враження, ніби їм більше не було чим зайнятися, і вони вирішили, що прийшов час стати «не такими». Та й завершення роману теж розчарувало. Софі (одиначка) зустрічається із однокласником (гей, про якого вище йшла мова) і вирішує, що він – це той єдиний і неповторний чоловік, якого вона чекала 39 років. Відверто кажучи, це виглядає не надто реалістично (можливо, це наша суб’єктивна думка).

Однак у романі є багато цікавих моментів. По-перше, це змалювання стосунків між чоловіком та жінкою на початку створення сім’ї і після багатьох років спільного життя (сюжетна лінія Мардж і Рона). Що робити жінці, щоб знову розбурхати в серці чоловіка вулкан емоцій, щоб він знову відчув до неї сексуальних потяг і бажання?

«Естественно, с годами страсть ослабевает, и неизбежно возникают эти вспышки раздражения, похожие на зажженные спички».

Не менш важливе місце у романі займає одвічна проблема батьків та дітей: як бути хорошою мамою, як правильно виховати доньку чи сина. Надзвичайно складно поєднувати роль матусі і дружини-господині, знаходити для всього час. Традиційно ми звикли, що жінка МУСИТЬ встигати все, та в романі мова йде про те, що не всі жінки здатні на такий подвиг, і це не означає, що вони погані. Не потрібно грати роль «хорошої мами», їм просто потрібно бути собою і не соромитися своєї «інакшості». Всьому свій час.

По-друге, книга дуже «смачна». Усі представники родини смачно готують (мармуровий пиріг, запіканки, торти, тістечка тощо), проводять багато часу на свіжому повітрі і навіть у похилому віці зберігають уміння брати від життя максимум (уявіть 80-літніх бабусь, які ганяють островом на моторолері).

Книга – цікава, хоча й місцями незрозуміла чи позбавлена логіки. Нас вона «підкупила» тим, що в ній описане життя простих людей, які щось знаходять і втрачають, мріють, кохають, пробачають. Часом в образах деяких персонажах можна впізнати себе й добряче з цього посміятися.

«Тогда она его просто возненавидела и некоторое время по-настоящему ненавидела. Но потом устала от ненависти и снова полюбила. Так было проще".