Просто бути поруч. Бути поруч – просто

Як це, бачити, що ти не сам(а) в цьому світі, такому величезному, густо засіяному різними сумними й радісними подіями, значними й трохи дріб’язковими відчуттями, що перетікають у ріки щодення. З нами стільки всього стається. І так раптово починаєш розуміти, що стається все не просто так, зовсім-зовсім не просто. І хочеться вірити у магічні числа, у світло вкінці усіх тунелів, у щасливі квитки, у справжність дотиків, у силу слів і прозорість дрібних намистинок, із яких можна викладати цілі сюжетні узори.

І книжка «Поруч з тобою», як зазначено у передмові – «збірка добрих історій», дозволить вам «співчувати, сміятися, радіти, тужити й вірити», бо її «можна читати по кілька разів уздовж і впоперек, вихоплюючи зі списку якусь історію навмання чи свідомо до настрою». Бо цей творчий глінтвейн неабияк смакує саме тепер, в холодну пору, смакує під музику тихих зимових вечорів, коли так важливо, аби поруч з тобою був хтось дорогий.

Три авторки під єдиною обкладинкою – біло-зелено-фіолетовою. Вже знані жіночі імена сучасної української літератури. Дара Корній – відома авторка романів-фентезі, Наталка Доляк, що пише на теми еміграції й Міла Іванцова – київська письменниця, у доробку якої кілька психологічних романів та збірок оповідань. І ось це тріо дарує нам короткі історії про щастя – таке очікуване і таке незбагненне, про кохання – таке болюче і таке необхідне, врешті-решт – про долю, яка ловить у свої лабіринти сміливих й обережних, відчайдушних й усамітнених, мрійників й реалістів, тих, що зловживають словом «завжди» і тих, що уперто повторюють слово «ніколи»…

У Дари Корній це історії про людей, котрі їдуть і повертаються. Що вони везуть зі собою назад – біль, сумніви, очікування, спогади? «Може, тоді й тобі щось підкинули? Вузлик лиха, підписаний словом «невезіння»… Бо через вісім місяців ти вкотре примчиш сюди, цього разу рятувати власне серце. Збирати його докупки, змушувати битися. Знову вокзал… Укотре вокзал… І, можливо, вже востаннє вокзал, бо…». І вже у наступному тексті інша історія:

«Ти повернувся. Коли я перестала чекати, здригатися від звуків ліфту, від дріботіння дощу по віконній шибі, перестала прислухатися до чужих кроків на сходовому майданчику, гортати зачитану книгу споминів».

Чи здатна жінка знову вірити, після того, як їй розбили серце? Чи вона обіймає ніжно на знак того, що забула давні образи. А чи «гордо піднімає голову, приклеює до уст саркастичну посмішку, розвертається на високих підборах, шарпає різко валізу на себе та йде. Цокають підбори, мовби доля забиває цвяхи в домовину нашого з нею минулого». Оповідання Дари Корній читаються легко, ніби читач смакує ароматним «морельковим чаєм» – з дрібними пелюстками цвіту вишні. Це твори про любов, яка нечутним вітром «грає на флоярі» людського серця.

Тексти Наталки Доляк із дещо іншою, реалістичною тональністю розповідають про життєві пошуки і проблеми розуміння, яке так важливе для всіх нас. Ще письменниця уміло аналізує емігрантські будні. Зокрема, в «Акварелях гастарбайтерського джайву» вона динамічно малює портрети кількох українських заробітчан: Віолетти з Амстердама, Сашка з Лісабону, Марти з Мюнхена, Катеринки з Барселони та ін. В умовах іншої культури їм важко зберегти внутрішню рівновагу, високі духовні поривання, чоловікам – життєві принципи, жінкам – власну цноту. Якимось іронічним трагізмом наповнений фрагмент роздумів повії Віолетти, яка «має двадцять хвилин на те, щоби згадати свою дочку Маринку, заради якої вона заробляє ці брудні гроші, маму й молодшу сестру-каліку, які живуть в однокімнатній ужгородській квартирі. Для них Віолетта – успішна артистка Амстердамського циркового ревю».  

Міла Іванцова грайливо розсипає перед нами «Болгарські намистинки», оповідаючи про особливості місцевих традицій, смаків, взаємини між мешканцями Поморіє і туристами. Інші оповідання – часом серйозні, часом веселі, десь навіть забавні – про співіснування на цій маленькій планеті чоловіків і жінок.

« – І що вони роблять?! Що вони роблять, ці чоловіки?! Куди не кинь оком – самотні жінки за сорок, за п’ятдесят… А вони йдуть, йдуть! Одні – до інших жінок, другі – до горілки, треті… просто йдуть на той світ, так несподівано, по-зрадницьки… А ми ж іще… Куди не глянь – жінки, жінки… Сильна стать… І самотні. Але ж ми ще… ще дуже… Розумієш?».

«Поруч з тобою» – збірка дуже затишна, збірка на трьох. Це три абсолютно різні письменницькі манери письма, різні жіночі погляди на цей прекрасний світ. Хоча авторок об’єднує бажання бути поруч із цим Світом, бути поруч із коханням і світлом. Тому іноді уявляється безмежна жіноча Душа, що наче «спостерігає за тим, що відбувається, присьорбує свою каву, тримає на коліні альбом та замальовує те, що бачить. Життя стікає з кінчика її олівця і перетворюється на серію картинок».      

Роксолана Жаркова, літературознавиця, письменниця, букловерка