Місія нездійсненна або Україна потопає у смітті

Кількість відходів в Україні невпинно зростає із кожним роком. Однак ані суспільство, ані органи державної влади чомусь не надають цій проблемі належної уваги.

Невтішна статистика

За даними 2015 року, 7% території України займають сміттєзвалища. Відходи там лежать десятками років, забруднюючи грунт та атмосферне повітря. А це в свою чергу позначається на рівні екологічної безпеки українців.

Варто відзначити, що середньостатистичний киянин щороку виробляє близько 330-380 тонн відходів, 90% (за деякими даними 65-70%) із яких відправляються на сміттєзвалища через неправильне сортування або ж через ігнорування цього правила. І лише 10% відходів піддаються правильній переробці та утилізації.

За статистикою, близько 6500 полігонів «тримають на собі» сміття українців, загальна маса яких становить більше 36 млрд. тонн. Окремо мова йде про стихійні сміттєзвалища, які створюють самі жителі міст та селищ у невідведених для цього місцях та без надання офіційного дозволу.

На думку екологів, для вирішення проблеми з відходами потрібно збудувати щонайменше 100 сміттєпереробних заводів. Нині в Україні функціонує лише 4 державних підприємства: у Харкові, Севастополі, Дніпропетровську та Києві, та близько 25-30 приватних. Для порівняння, у Бельгії 75% усіх відходів піддаються обробці. У Королівстві працює 150 підприємств, які займаються вирішенням цієї проблеми. А у Швейцарії, територію якої можна порівняти з Рівненською областю, функціонує 30 сміттєпереробних підприємств.

Законодавчий рівень

Сміттєпереробна галузь в Україні знаходиться лише на етапі свого становлення. Держава розробляє закони та готує проекти. Але чи приносять вони позитивні результати, чи бодай якісь результати?

Не так давно, у 2012 році, було прийнято проект «Чисте місто». Основними завданнями документ називав: створення сучасних сміттєпереробних комплексів у десяти містах України у формі державно-приватного партнерства; приведення нормативних документів у сфері поводження з відходами у відповідність до чинного законодавства ЄС. Однак усі зміни залишилися на папері та завершилися на рівні обговорення. Міста не стали чистішими, а кількість відходів із 4% зросла до 7%. Тобто, зросла на 3% за 4 роки.

Головним документом, який мав би сьогодні регулювати ситуацію із збиранням та утилізацією твердих відходів є закон «Про відходи» (доопрацьований у 2016 році). Але і тут не склалося. За умовами закону, утворювачі відходів повинні підписувати договір про вивезення сміття та забезпечувати його роздільне збирання. Однак справу ускладнює відсутність прямого покарання. У Кодексі України про адміністративні порушення немає пункту, де було би чітко прописано, що буде, якщо підприємець не буде виконувати своїх прямих обов’язків.

Існує ще низка документів, які повинні допомагати в боротьбі зі сміттям: «Гігієнічні вимоги щодо поводження з промисловими відходами та визначення їх класу небезпеки для здоров’я населення», постанова Кабінету Міністрів України «Правила надання послуг з вивезення побутових відходів», «Про  побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про поводження з радіоактивними відходами». Однак суттєвих зрушень у сміттєпереробній сфері вони не забезпечують. Адже держава покладає відповідальність за вивезення та розподіл відходів на людей, зокрема, на комунальні підприємства, не контролюючи належним чином їх роботу та, власне, її й не організовуючи.

Відсутність «сміттєвої культури»

Українці досі не навчилися правильно та систематично сортувати сміття. Нові сміттєві баки, на жаль, не вирішили цю проблему, а низка законів залишилася поза увагою жителів України. Можливо, причина криється в низькому рівні екологічної свідомості жителів країни, а можливо, в поганій «пояснювальній роботі» органів державно керівництва. Однак експерти наголошують, що все залежить лише від людей, оскільки ніхто не стоятиме біля смітника, перевіряючи, сортуєте ви сміття чи ні. Правильний розподіл відходів полегшить роботу сміттєпереробних заводів. Для цього потрібно класти сміття до різних контейнерів:

• папір – у контейнер із написом «папір» або у пункт прийому макулатури;
• скло – у контейнери з написом «скло»;
• пластиковий посуд та пляшки – розплющити й відправити до контейнера з написом «пластик»;
• органічні речовини (залишки їжі) – у звичайні контейнери;
• будівельне сміття та великогабаритні відходи – на стоянку контейнерів;
• текстиль – контейнери для текстилю, стоки одягу, центри переробки.
• небезпечні побутові відходи (невикористані або прострочені ліки, батарейки, лампи, термометри, шприци, дрібні електронні пристрої) – потребують спеціальної переробки. Їх потрібно збирати окремо та приносити до стоянки контейнерів або відправляти до центру переробки.

Неправильне сортування відходів не лише перешкоджає його утилізації, а й суттєво впливає на екологічні показники та стан здоров’я українців. Тетяна Меремуха-Трещаліна, науковий співробітник лабораторії якості повітря, ДУ «Інститут громадського здоров'я ім. О. М. Марзєєва», пояснює, що основними джерелами забруднення атмосферного повітря, поряд із транспортом та промисловістю, посідає сміття, яке під дією сонця та дощів, розкладається на хімічні сполуки. Відтак,  вони змінюють склад грунтів та впливають на якість підземних вод, виникають нові хвороби, знижуються показники здоров’я – особливо це стосується дітей. Те, що сміттєзвалища знаходяться за сотні кілометрів від міста, не гарантує безпеку та захищеність.

«Також не потрібно забувати, що оксид вуглецю, метан, летючі органічні речовини та оксиду азоту за наявності сонячного випромінювання вступають в реакцію із іншими хімічними сполуками, утворюючи озон у тропосферному повітрі», - пояснює експерт.

Українці не зацікавлені у розподілі сміття, оскільки навіть не розуміють чому це необхідно робити. Усі їхні дії зводяться до виходу на мітинги та періодичні суботники. Зазирніть заради цікавості у сміттєві баки у будь-якому дворі, ви нізащо не побачите там «сортованого продукту». В одному пакеті: продукти харчування, уламки посуду, пластик, папір тощо. Це вже стало нормою. Запитайте в пересічного громадянина міста, що він знає про сортування сміття, про те, які закони було прийнято та чому, і ви майже ніколи не почуєте правильної та чіткої відповіді. «Сміттєва культура» не має місця в житті українців.

Досвід європейських країн

За зовсім іншою схемою розвивається європейська система з утилізації відходів. Там жодних проблем із переробкою сміття немає. До прикладу, Німеччина успішно переробляє тверді відходи ще з початку 80-х років минулого століття. Зокрема, німці правильно сортують сміття, відмовилися від будівництва сміттєвих труб у житлових комплексах, а за тим, чи дотримуються жителі країни правил «чистоти», слідкують «сміттєві» поліцейські. Якщо вони фіксують порушення, німця штрафують та відправляють на виправні роботи, а от іноземця взагалі можуть позбавити візи. Також у Німеччині діє система «Duales System Deutschland GmbH», за умов якої виробники змушені виготовляти не надто великі упаковки та використовувати їх із сировини, придатної для вторинної переробки.

Прогресивна та інноваційна система утилізації відходів практикується у Фінляндії. Фіни (окрім того, що біля кожного будинку, в якому налічується більше 10 квартир, стоять сміттєві баки) впровадили систему так званої «заставної вартості упаковки». Купуючи товари, покупець платить не лише за те, що знаходиться всередині, а й окремо за упаковку. Після використання товару, він має право здати упаковку до спеціального автомата й таким чином повернути свої кошти. Також у Фінляндії всюди встановлені спеціальні drop-off центри, куди можна віднести відходи, які заставної вартості не мають.

Загалом у всіх європейських країнах відходи переробляють для повторного використання. Це позитивно відображається як і на економічній картині країни, так і на рівні екологічної безпеки.

В Україні, на жаль, усе, що можуть зробити можновладці, це забезпечити окремі райони контейнерами для збирання сміття. До прикладу, в сільських місцевостях сміттєзвалища «поповнюються» десятками років. Більшість населення вдається до традиційного методу утилізації непотребу – спалювання. Це стосується не лише паперових та картонних виробів, а й пластику також. А про розподіл відходів та правильну їх утилізацію зазвичай ніхто нічого не знає, про контейнери мова не йде взагалі.

Для того, щоб в Україні належним чином запрацював закон «Про відходи», влада мусить запропонувати українцям оптимальну систему з чітко прописаними правилами, правами та обов’язками. Адже видати закон і встановити в дворі контейнер -  це ще не означає, що проблему вирішено. Інакше, країна потоне у смітті, непомітно для самої себе.