Статті про книги

«Брехні немає, є лише кульгава правда»

Спіноза

Це історія про дівчинку, з якою постійно щось трапляється. Власне, як і з її мамою та дідусем. У її родині – усі «диваки» і вони страшенно не люблять «зануд». Або точніше кажучи, не розуміють. А якщо такі трапляються на їхньому життєвому шляху, - вони «розфарбовують» їхнє життя своєю безумністю.

Симоні – 12 років. Уже декілька разів за останній рік вона змінює місце проживання і школу. Це дуже пригнічує дівчинку, чого не скажеш про її маму. Вона абсолютна дивачка, котра загалом не схожа на маму й дорослу відповідальну жінку.

- Чого ти не можеш поводитись, як інші мами? – закричала я.

- Агов! – долинув голос десь із хмари сонний голос. – Хто там?

- Чого ти не можеш бути звичайнісінькою мамою? – репетувала я.

- Це ти, сонечко? – закашляла мама. – Що сталося?

- Чого ти завжди все забуваєш? – заголосила я.

Сльози випікали мені очі. Я схопила пачку макаронів і кинула в маму.

Симона загалом звикла до того, що її мама трохи забудькувата й не така, як усі. Не можна сказати, що вона соромиться її. Зовсім ні. Вона дуже її любить, але інколи не розуміє. Але зараз мова не про це.

Симона перейшла вчитися до нової школи. Причина цього – новий бойфренд мами, який живе у іншому районі. Дівчинка розлючена, але мусить скоритися долі. Однак коли вона приходить до школи, із нею трапляється справжнісінька халепа, як то буває із її мамою. Чомусь вчителька вирішила, що Симона – це Симон, тобто хлопчик. І тут, власне, розпочинається довга історія «дивної» дівчинки, яка вирішує видавати себе за хлопчика.

Мабуть, найкраще було б зізнатися у всьому завтра вранці. Мовляв, даруйте, я просто пожартувала, знаєте, а я дівчинка… Чим більше минало, тим більше я заплутувалася.

Життя Симони – це ніби пригодницька повість. Кожний її день у новій школі сповнений поневірянь і «перевірок». Вона багато хвилюється, переймається своїм хитким становищем у мала необачність втрапити. Однак варто відзначити, що вона мужньо трималася аж до самого кінця своєї пригоди. Усе тому, звісно, що у неї є дуже важлива риса характеру – не відступатися від початого, не звинувачувати нікого у своїх проблемах, вміти шукати вихід із будь-якої ситуації.

У Симони є дідусь. Теж справжнісінький дивак, який страшенно любить світ і пригоди. Якось він пояснив своїй онуці, що проблеми, у які ми встрягаємо часом, - це лише тимчасове випробування. І, що важливо, - не лише ми за них відповідальні, а ще й демонята.

Якщо хтось і створив увесь цей дивовижний світ із сонцями, равликами, квітами й людьми, то, напевно, не якийсь там зануда. Скоріш за все це був якийсь надзвичайний дивак, страшенно одержима людина, що жила всілякими вигадками, фантазіями та химерами. І от коли він поспіхом створив на небесах рай, де все було настільки вилизане й правильне, що нічого було й здмухнути, то на нього, либонь, не раз нападала нудьга і він шукав бодай невеличких пригод.  Оттоді він і згадав про непосидючих демонят, які влаштовують безлади, і чинять несусвітні дурниці, і не дають людям на землі сумувати.

Не будемо спойлерити, оповідаючи всі численні пригоди Симони, однак ще декілька цікавих моментів вам «закинемо». У книзі мова йде не лише про «дивних» людей, а й про вірність, дружбу, кохання. Останнє – вічне, святе й непідробне. Але це вже історія не Симони, а її дідуся. Наша героїня теж пізнає радість першого серйозного почуття, але воно ще таке дитяче й спонтанне. Хтозна чи «доживе» воно до наступного світанку?!

У романі є вельми цікавий момент, коли мама Симони намагається зрозуміти (для справи): що таке радощі життя і де їх шукати. Вона довго ламає голову, і врешті, знаходить натурщицю (яку і як – ще та комедія), яку «змушує» їсти солодощі.

При цьому, вона роздумує: «Тепер люди не вміють тішитися життям. А це – щось нове. До чого люди себе доводять? Худнуть, марнобродять, бігають підтюпцем, без кінця постують, пріють, а тоді чамріють під душем. Як я це ненавиджу».

Її правда. Ми постійно намагаємося «стати кращими». Однак часом ми втрачаємо контроль над своїм «перевтіленням» і губимо своє справжнє обличчя, а з ним – і своє «я». Але ж так важливо бути собою у цьому штучному світі, чи не так?

«Диваки й зануди» - це книга про людей, які не бояться відчувати, які кажуть те, що спадає їм на думку, які бережуть найцінніші моменти й вірять у дива. Адже, як каже дідусь Симони: «Крий Боже прожити життя занудою!».

 

P. S. Історія Симони закінчилася щасливо. Вона, як справжня дивачка, знайшла спосіб поставити крапку у цій недитячій грі, зумівши переродитися із поганого хлопчиська в прекрасну леді.


Прокоментувати

Увійти за допомогою

Коментрар успішно доданий!

Коментарі


В соціальних мережах

Рубрики

1

Рукописи не горять

Статті про книги

2

LifeStyle

Статті про життя

3

Дорогою ціною

Статті про відомих людей

4

Цитатник

Цитати з книг

5

Арт-простір

Фото та малюнки

6

Тіло&душа

Статті про здоров'я та психологію

7

Кімната роздумів

Думки людей про різні проблеми й на різні теми

Фоторепортаж

Цікаво

Люди разом, поки вони обоє хочуть бути разом!

Цікава стаття про кохання, його суть і можливості.


Курбан Сеїд "Алі та Ніно"

Цікава і кисло-солодка історія кохання мусульманина і грузинки, яка розгортається на фоні війни.


Цитати з книги "Бог ніколи не моргає"

Регіна Бретт у своїй книзі ділиться із читачами власним досвідом. Однак дуже багато її думок, можна перейняти і використовувати як "правила" щасливої людини.


Джулія Робертс: "Настав час скинути маски"

Всесвітньо відома голлівудська актриса Джулія Робертс опублікувала сенсаційне послання. У ньому вона не просить, благає всіх жінок перестати приділяти увагу тільки зовнішній красі, на шкоду собі і своєму єству.


Василь Карп"юк "Паперушка"

Щира і мудра казочка для дітей і дорослих!

Підписатися

Будьте в курсі нового матеріалу та інших оновлень на сайті!

Ви успішно підписались на оновлення!

uptime