Статті про книги

«Брехні немає, є лише кульгава правда»

Спіноза

Це історія про дівчинку, з якою постійно щось трапляється. Власне, як і з її мамою та дідусем. У її родині – усі «диваки» і вони страшенно не люблять «зануд». Або точніше кажучи, не розуміють. А якщо такі трапляються на їхньому життєвому шляху, - вони «розфарбовують» їхнє життя своєю безумністю.

Симоні – 12 років. Уже декілька разів за останній рік вона змінює місце проживання і школу. Це дуже пригнічує дівчинку, чого не скажеш про її маму. Вона абсолютна дивачка, котра загалом не схожа на маму й дорослу відповідальну жінку.

- Чого ти не можеш поводитись, як інші мами? – закричала я.

- Агов! – долинув голос десь із хмари сонний голос. – Хто там?

- Чого ти не можеш бути звичайнісінькою мамою? – репетувала я.

- Це ти, сонечко? – закашляла мама. – Що сталося?

- Чого ти завжди все забуваєш? – заголосила я.

Сльози випікали мені очі. Я схопила пачку макаронів і кинула в маму.

Симона загалом звикла до того, що її мама трохи забудькувата й не така, як усі. Не можна сказати, що вона соромиться її. Зовсім ні. Вона дуже її любить, але інколи не розуміє. Але зараз мова не про це.

Симона перейшла вчитися до нової школи. Причина цього – новий бойфренд мами, який живе у іншому районі. Дівчинка розлючена, але мусить скоритися долі. Однак коли вона приходить до школи, із нею трапляється справжнісінька халепа, як то буває із її мамою. Чомусь вчителька вирішила, що Симона – це Симон, тобто хлопчик. І тут, власне, розпочинається довга історія «дивної» дівчинки, яка вирішує видавати себе за хлопчика.

Мабуть, найкраще було б зізнатися у всьому завтра вранці. Мовляв, даруйте, я просто пожартувала, знаєте, а я дівчинка… Чим більше минало, тим більше я заплутувалася.

Життя Симони – це ніби пригодницька повість. Кожний її день у новій школі сповнений поневірянь і «перевірок». Вона багато хвилюється, переймається своїм хитким становищем у мала необачність втрапити. Однак варто відзначити, що вона мужньо трималася аж до самого кінця своєї пригоди. Усе тому, звісно, що у неї є дуже важлива риса характеру – не відступатися від початого, не звинувачувати нікого у своїх проблемах, вміти шукати вихід із будь-якої ситуації.

У Симони є дідусь. Теж справжнісінький дивак, який страшенно любить світ і пригоди. Якось він пояснив своїй онуці, що проблеми, у які ми встрягаємо часом, - це лише тимчасове випробування. І, що важливо, - не лише ми за них відповідальні, а ще й демонята.

Якщо хтось і створив увесь цей дивовижний світ із сонцями, равликами, квітами й людьми, то, напевно, не якийсь там зануда. Скоріш за все це був якийсь надзвичайний дивак, страшенно одержима людина, що жила всілякими вигадками, фантазіями та химерами. І от коли він поспіхом створив на небесах рай, де все було настільки вилизане й правильне, що нічого було й здмухнути, то на нього, либонь, не раз нападала нудьга і він шукав бодай невеличких пригод.  Оттоді він і згадав про непосидючих демонят, які влаштовують безлади, і чинять несусвітні дурниці, і не дають людям на землі сумувати.

Не будемо спойлерити, оповідаючи всі численні пригоди Симони, однак ще декілька цікавих моментів вам «закинемо». У книзі мова йде не лише про «дивних» людей, а й про вірність, дружбу, кохання. Останнє – вічне, святе й непідробне. Але це вже історія не Симони, а її дідуся. Наша героїня теж пізнає радість першого серйозного почуття, але воно ще таке дитяче й спонтанне. Хтозна чи «доживе» воно до наступного світанку?!

У романі є вельми цікавий момент, коли мама Симони намагається зрозуміти (для справи): що таке радощі життя і де їх шукати. Вона довго ламає голову, і врешті, знаходить натурщицю (яку і як – ще та комедія), яку «змушує» їсти солодощі.

При цьому, вона роздумує: «Тепер люди не вміють тішитися життям. А це – щось нове. До чого люди себе доводять? Худнуть, марнобродять, бігають підтюпцем, без кінця постують, пріють, а тоді чамріють під душем. Як я це ненавиджу».

Її правда. Ми постійно намагаємося «стати кращими». Однак часом ми втрачаємо контроль над своїм «перевтіленням» і губимо своє справжнє обличчя, а з ним – і своє «я». Але ж так важливо бути собою у цьому штучному світі, чи не так?

«Диваки й зануди» - це книга про людей, які не бояться відчувати, які кажуть те, що спадає їм на думку, які бережуть найцінніші моменти й вірять у дива. Адже, як каже дідусь Симони: «Крий Боже прожити життя занудою!».

 

P. S. Історія Симони закінчилася щасливо. Вона, як справжня дивачка, знайшла спосіб поставити крапку у цій недитячій грі, зумівши переродитися із поганого хлопчиська в прекрасну леді.


Прокоментувати

Увійти за допомогою

Коментрар успішно доданий!

Коментарі


В соціальних мережах

Рубрики

1

Рукописи не горять

Статті про книги

2

LifeStyle

Статті про життя

3

Дорогою ціною

Статті про відомих людей

4

Цитатник

Цитати з книг

5

Тіло&душа

Статті про здоров'я та психологію

6

Кімната роздумів

Думки людей про різні проблеми й на різні теми

Фоторепортаж

Цікаво

Іван Байдак «Тіні наших побачень»

"Кохання – це вільний прояв акту турботи, спроба зробити життя іншої людини простішим".


Олександр Довженко – людина сонця і землі. Особиста трагедія великої людини

Історія людини, яка все життя прагнула перетворити нашу планету у вічно квітучий сад...


Як доглядати за бровами?

Брови - важлива частина нашого обличчя. Правильно оформлені брови можуть надати очам виразності, візуально звузити скули, підкреслити природну красу та молодість дівчини.


Дмитро Чернишов «Як люди думають»

«Усі люди думають однаково. Різниця полягає лише в тому, що одна людина певної миті перестає думати, а інша думає далі...".


Десерт «Малинова ніжність»: легко, смачно, корисно!

Цей десерт не залишить вас байдужими!

Підписатися

Будьте в курсі нового матеріалу та інших оновлень на сайті!

Ви успішно підписались на оновлення!

uptime