Валерія Даценко: «Мені не байдуже, що станеться з людиною, яка вийде з мого кабінету"

Бути лікарем – це означає завжди бути за когось відповідальним. Дарувати надію, руйнувати ілюзії й міфи. Бачити сльози радості і сльози розчарування. Вчитися впродовж усього життя і навчати інших.

Про лікарські помилки, виклики і проблеми поговорили з лікарем акушером-гінекологом у клініці ISIDA Даценко Валерією Олександрівною. 

Валерія, чому Ви вирішили стали лікаркою? Це дитяча мрія?

У дитинстві всі мої ляльки Барбі завжди були вагітними. На швидкій допомозі, за яку слугувала корзина, я возила їх у куток кімнати, де знаходився пологовий будинок. У «дні немовлят» тягнула бабусю до лікарні, де працювала її подруга-лікарка. Там навшпиньки стояла біля сповивального столика, зі щирим захватом спостерігаючи за роботою Ніни Федорівни.

У шкільні роки роль породіллі дісталася моїй подрузі. Вона, як і годиться, зображала потуги, потім пологи, які я у неї приймала. Але із шостого класу я знала, що стану економістом.

Бажання вступити до медичного коледжу з’явилося спонтанно – після спілкування із маминою знайомою, яка працювала лікаркою. Вона так цікаво розповідала нам про свою роботу, що вдома мама сказала: «Лєра, може, спробуєш вступити ще й до медичного коледжу?». Тоді я готувалася до вступу в економічний коледж. Тож відповіла, що не уявляю себе в білому халаті.

А вже наступного дня дістала підручники із біології, хімії та фізики із шостого по дев’ятий клас. І почався період підготовки до вступу у два коледжі – я люблю виклики й перепони.

Коли мені прийшли запрошення на вступні іспити, виявилося, що в обох коледжах вони відбудуться в один день. Перенести вступний екзамен було неможливо, тож переді мною постав вибір: економічний чи медичний.

Тиждень я страждала і плакала. Мені хотілося вступити до медичного, але було страшно відмовитися від мрії стати економістом. У день іспитів вранці мама запитала мене: «Куди їдемо?». І я відповіла: «У медичний».

У коледжі я провчилася лише рік. Потім вступила до школи екстернатів, де екстерном склала державні іспити, отримала атестат і вступила до Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.

Чому Ви стали саме акушером-гінекологом?

В університет я вступила на два факультети – на педіатричний і на лікувальний. Тоді я ще точно не знала, що стану акушером-гінекологом, але хотіла мати спеціальність, яка матиме стосунок до народження нового життя. Я вибирала між неонатологією і гінекологією.

Після третього курсу я влаштувалася на роботу у Київський міський пологовий будинок №2 у акушерський відділ, де пропрацювала медичною сестрою три роки. Щоночі я спускалася у пологовий зал, де жінки народжували діток. Там відбувалася магія, яка мене притягувала. І тому в інтернатуру я пішла вчитися на акушера-гінеколога.

Нещодавно університетська подруга пригадала, як на першому курсі я сказала: «Якщо не стану акушером-гінекологом, піду з медицини». Я цього, на жаль, не пам’ятаю, але щаслива, що все сталося саме так.

В одному дописі в Instagram. Ви написали, що хотіли працювати у клініці ISIDA ще зі студентських років. Чим вона Вас привабила?

Коли на Оболоні відкрилася філія ISIDA, проходячи повз нову будівлю, я подумала: «Мабуть, класно лікарям тут працювати».

На шостому курсі у головному корпусі ISIDA ми вивчали генетику. Я змогла зазирнути всередину клініки, оцінити сервіс, корпоративну культуру. Пам’ятаю, як спостерігала за лікарями й дівчатами на рецепції – всі усміхалися, ввічливо відповідали на запитання. Тому коли на Фейсбук я прочитала допис про те, що ISIDA запрошує «молодих і перспективних» лікарів на роботу, без роздумів відправила своє резюме. Мене запросили на співбесіду. Потім я склала іспити, пройшла стажування і от працюю у клініці вже п’ятий рік поспіль. Тут справді класно: дружний колектив, розумні й досвідчені колеги, сучасне діагностичне обладнання.

«Ми ще звикаємо до  думки, що дбати про себе треба не тоді, коли болить, а тоді, коли не болить»

Із якими проблемами чи запитами пацієнти найчастіше звертаються до акушера-гінеколога?

Пацієнтки приходять до мене на прийом:

• коли є проблема, яку треба вирішити, наприклад, болісні місячні;
• під час вагітності;
• на щорічний профілактичний огляд.

Третя категорія – найменш чисельна. Найчастіше жінка звертається до гінеколога тоді, коли є симптоми, які вона не може ігнорувати. Ми ще звикаємо до думки, що дбати про себе треба не тоді, коли болить, а тоді, коли не болить. 

Як часто потрібно відвідувати гінеколога і з чого складається щорічний профілактичний огляд?

Гінеколога потрібно відвідувати щороку після початку статевого життя. Однак жінка може мати сексуально партнера, може не мати, але необхідність у проведенні профілактичного огляду залишається незмінною. Наприклад, ракові захворювання розвиваються, незалежно від сексуальної активності та віку.

Профілактичний огляд складається із ультразвукової діагностики органів малого тазу, ПАП-тесту, кольпоскопії і мазка на флору (мікроскопія урогенітальних виділень).

Так склалося, що жінки не люблять відвідувати лікаря-гінеколога. Похід до нього асоціюється із кріслом навпроти вікна, незручною позою, незручними запитаннями на кшталт: «Ерозію припікати будемо?». Як проходить гінекологічний огляд у сучасній акушерсько-гінекологічній клініці?

У сучасній клініці немає гінекологічних крісел радянського зразка, які стояли навпроти вікон. Лікар не дивиться на пацієнтку із осудом чи нерозумінням, не розмовляє із нею термінами або завченими фразами. Огляд відбувається у максимально комфортній для неї атмосфері.  Коли жінка заходить до кабінету, асистент лікаря замикає двері, аби вона могла спокійно та без поспіху роздягнутися і одягнутися. У її розпорядженні – антисептик, сухі та вологі серветки тощо.

До та після огляду пацієнтка може ставити будь-які запитання – навіть ті, які їй здаються недоречними. Я не втомлююся повторювати, що у пацієнтів немає дурних чи недоречних запитань. До лікаря приходять люди, які не закінчували медичний вуз. Тому цікавитися й перепитувати – не нормально, а необхідно. Він може пояснити простими словами складні поняття, намалювати для пацієнта схему, тобто зробити все, аби людина не вийшла із кабінету розгубленою. Думаю, що кожен лікар має бути трішки психологом.

Як Ви ставитеся до думки, що лікарі, які працюють у приватних клініках, «викачають із пацієнтів гроші»?

Дійсно, така думка існує. Але я вважаю, що все залежить не стільки від клініки, скільки від людяності лікаря. Від того, чи любить він свою роботу і пацієнтів, які йому довіряють. Чи дорожить репутацією – своєю і репутацією медичного закладу, у якому працює. Ніхто не відміняв соціальні мережі й незалежні медичні сайти, де пацієнт може залишити чесний відгук.

Викачувати із людей гроші, ставити помилкові діагнози, відправляти на непотрібні обстеження можуть будь-де. Я такого собі не дозволяю.

"Помилки трапляються у всіх, я – не виняток"

Валерія, чи доводилося Вам припускатися помилок?

Помилки трапляються у всіх, я – не виняток. Лікар – не Google і навіть не медична енциклопедія. Інколи він може забути якийсь термін або сумніватися у правильності своїх слів. І це нормально. Для цього існують нотатки й інші лікарі, з якими можна порадитися. Я не соромлюся сказати свій пацієнтці, що хочу дізнатися думку колеги або колег, якщо ситуація складна. Не соромлюся перезаписати пацієнтку до іншого лікаря, а потім прийти разом із нею на консультацію. Завдання людини в білому халаті – не тільки допомогти, але й не нашкодити.

Тому мій робочий девіз звучить так: краще бути розумним і здатися дурнем, ніж бути дурнем, але здаватися розумним.

Із якими проблемами зіштовхується сучасний лікар-гінеколог?

Перша проблема – це самолікування через брак довіри до лікарів. Людині легше випити пігулку за рекомендацією подруги, ніж знайти хорошого лікаря, якому вона довіриться.

Друга проблема – низька заробітні плати. На жаль, не всі люди можуть прийти у приватну клініку, де є хороші лікарі й сучасне медичне обладнання.

Третя проблема – низький рівень медичної освіченості. Приміром, є жінки, які відмовляються приймати комбіновані оральні контрацептиви (КОК). Причина – «мама/ бабця сказала, що буде рак, безпліддя, розтовстієш». Є жінки, які не готові відверто говорити з донькою про менструацію, перший секс, контрацепцію, можливу вагітність. Є жінки, які вважають, що болісна менструація (дисменорея) – це нормально, і навіть не знають, що дисменорея лікується.

Часом пацієнтка приходить на прийом, перечитавши у Гуглі всі можливі статті по темі. І кожна репліка лікаря супроводжується фразами типу: «а я в Гуглі знайшла», «а в Інтернеті пишуть». Складно встановити довірливий контакт із людиною, яка почала тобі не довіряти ще до консультації.  

Деяким пацієнтам хочеться точності, стовідсоткової гарантії. Але медицина – не точна наука. Вам можуть поставити діагноз «безпліддя», а ви повернетеся із відпустки при надії.

Були у Вашій лікарській практиці такі випадки, коли жінка із безпліддям вагітніла й народжувала?

У моєї пацієнтки була позаматкова вагітність, після чого їй видалили одну маткову трубу. Інша труба мала непрохідність. Шанс завагітніти прирівнювався до нуля. Вона змирилася і вирішила зробити екстракорпоральне запліднення (ЕКО). Перед процедурою разом із чоловіком пацієнтка поїхала на море, аби відновити сили перед важливою для неї подією. А з відпустки вони приїхали утрьох. Це не означає, що діагноз «безпліддя» був помилковим – є випадки, які не можна пояснити з точки зору медичної науки.  

Коли лікар дає людині стовідсоткову гарантію, він лукавить. Ніхто не може бути впевненим у тому, що жінка завагітніє після першого або після третього ЕКО, що операція пройде без ускладнень, що вагітність буде легкою тощо. Іноді стовідсоткову лікарську точність руйнує життєве диво. 

Валерія, що найважче і найприємніше у роботі лікаря?

Найскладніше – знаходити підхід до кожного пацієнта, добирати правильні й доречні слова. Когось потрібно вислухати, а хтось обмежується короткими відповідями на поставлені запитання. Із кимсь можна пожартувати, а хтось жарти не сприймає. Найважливіше – налаштуватися на одну хвилю, бо саме від цього залежить результат подальшої співпраці лікаря і пацієнта.

Найприємніше – отримувати зворотній зв’язок. Бачити на обличчі пацієнток радість і усмішку, отримувати вдячність. Ніякі квіти й подарунки не зрівняються зі щирим «дякую».

Чому Вам можна довіряти?

Мені можна довіряти, бо я не зазираю до кишені пацієнта. Ставлюся до всіх із розумінням, незалежно від того, хто де працює, скільки заробляє і як виглядає.

Я переймаюся проблемами людини, яка до мене прийшла. Не роблю вигляд, що слухаю, а справді слухаю і намагаюся зрозуміти, що болить більше – правий яєчник чи серце. Якщо допомогти не можу, відправляю до іншого лікаря.

Я можу зателефонувати пацієнтці, аби додати уточнення до попередніх рекомендацій. Не соромлюся говорити про «соромне». І мені не байдуже, що станеться з людиною, яка після огляду вийде з мого кабінету.

Записатися на прийом до лікаря можна, перейшовши за посиланням: 

isida.ua/doctor/datsenko-valeriia-aleksandrovna