Думки людей про різні проблеми й на різні теми

Існує вислів: «Єдиний крик, якого чекаєш із нетерпінням – перший, після народження дитини». Можливо, у моєї дружини дійсно так було, але не в мене. Не маючи менших братів і сестер, я трохи з острахом думав про те, як маю поводити себе з новонародженою дитиною. Я, звичайно, чекав малюка, але сам факт батьківства, особливо першого, – це трохи страшно. За дев’ять місяців потрібно повністю переосмислити своє життя, налаштуватися на нову «хвилю» і подорослішати відразу років на десять. Це непросто, але можливо.

Одних статус батька лякає, інших – окриляє. Спочатку я був десь посередині. Я не боявся відповідальності, інакше б не одружувався. Просто психологія (чи психіка) має властивість «прокидатися» задовго до певної хвилюючої події. Одвічне запитання: «А що, як?» стримувало мою впевненість у собі.

Той самий перший крик у пологовому будинку був, як виявилося, не таким уже й страшним. У перші дні життя малюка я зрозумів, що боявся всього і водночас не боявся нічого. У мене більше не було часу на страх. Я – батько, голова сім’ї. Я відповідаю вже не за одне життя, а за три. Кожен усвідомлює це у свій час. На щастя, я зрозумів це максимально швидко – уже через кілька днів після народження сина.

Батьківство – колосальна відповідальність, не кажучи вже про купу нових зобов’язань. З іншого боку, це щастя, радість і емоції, яких не знайти більше ніде – тільки у колі сім’ї. Я здогадувався, що бути батьком – це щось особливе, але не думав, що настільки.

Діти швидко ростуть, а особливо у свій перший рік. Я з цікавістю спостерігаю за тим, як малюк змінюється на обличчі, стає старшим, у нього з’являються власні звички, притаманні лише йому. Дивно дивитися на людину і бачити в ній частково своє відображення. Однак це саме те, до чого я прагнув усе своє доросле життя.

Духовне – більше, ніж матеріальне. Через батьківство я пізнав багато духовного. Мені довелося відмовитися від якихось звичок і уподобань. Мені не вистачає часу на мої захоплення, які для мене є важливими й навіть корисними. Та брак часу і недоспані ночі повністю компенсуються в ту саму хвилину, коли на мене погляне мій маленький я.

У статусі батька я ще майже нічого не зробив, щоб пишатися собою. Я поняття не маю, як буду далі виховувати сина, а це саме те, що бентежило мене всі ті «дев’ять місяців». Та саме зараз мене це не бентежить. Я нікуди не поспішаю, перестаю будувати глобальні плани і «завантажувати» себе купою думок. Натомість я стараюся проводити якомога більше часу із сім’єю.

Завтра малюк уже не буде таким, як сьогодні, а я хочу пам’ятати усі його етапи дорослішання. Колись у нього з’являться свої справи, потреби і проблеми. Колись він відмовиться від моєї поради, бо вважатиме себе достатньо дорослим. Але все це буде потім. Зараз я чекаю на його перше (або друге) слово, яке він присвятить мені. Все інше – неважливо.

 

Сергій Завалко 


Прокоментувати

Увійти за допомогою

Коментрар успішно доданий!

Коментарі


В соціальних мережах

Рубрики

1

Рукописи не горять

Статті про книги

2

LifeStyle

Статті про життя

3

Дорогою ціною

Статті про відомих людей

4

Цитатник

Цитати з книг

5

Арт-простір

Фото та малюнки

6

Тіло&душа

Статті про здоров'я та психологію

7

Кімната роздумів

Думки людей про різні проблеми й на різні теми

Фоторепортаж

Цікаво

"Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки. Зроби щось із життям!"

"Старі та мудрі – це радше виняток, аніж правило".


"Сумні факти про тварин" від Брук Баркер

Цікаві факти про тварин, яких ви могли не знати.



Наші діти - це не ми!

Любіть своїх дітей і не "перевиховуйте".


Енквіст Пер Улоф «Книга про Бланш і Марі»

Історія про двох жінок, котрі змінили історію.

Підписатися

Будьте в курсі нового матеріалу та інших оновлень на сайті!

Ви успішно підписались на оновлення!

uptime