Річард Метісон «Куди приводять мрії?»

У життя є кінець, у кохання – «термін дії», але головні герої книги намагаються переконати нас, що відновити як і перше, так і друге можна. Інша справа, якою ціною.

Автор: Річард Метісон

Рік видання: 1978

Жанр: наукова фантастика

Особливість: 1998 року за його романом «What Dreams May Come» зніли фільм «Куди приводять мрії» з Робіном Вільямсом у головній ролі. 

Кохання, релігія, переродження (душі). Цими словами можна охарактеризувати сюжет незвичайного роману Ричарда Метисона. Чому незвичайного? Та тому, що, по-перше, традиційне уявлення про життя після смерті автор трактує дещо по-новому, опираючись на текст «отриманого від незнайомої жінки рукопису. За його словами, вона принесла йому пакет із паперами 17 лютого 1976 року». По-друге,  у передмові до своєї десятої книги, письменник переконує, що пишучи її, перечитав купу наукової літератури, яка розкриває питання «вічного життя». У кінці роману він спеціально розмістив список літератури, щоб прискіпливий читач, якщо матиме бажання, сам пересвідчився у достовірності фактів:

«Добре було б, звісно, прочитати їх усі [книги] аби переконатися самим. Я закликаю вас так і зробити. Це стане для вас повчальним – і не буденним – досвідом».  

Про кохання

Історія кохання Енн та Криса – красива і водночас трагічна. Жінка так сильно любила свого чоловіка, що не змогла жити без нього. Дуже довго борючись із власним страхом і особистим горем, вона вкоротила собі віку і потрапила до пекла (так, як і має бути, якщо опиратися на текст Біблії).

Із Крисом читач знайомиться із перших сторінко роману. Чоловік потрапив у автокатастрофу й помер, але відразу не усвідомив, що вже не ж частиною своєї родини і світу живих. Він намагається встановити контакт із коханою, дітьми, але його зусилля даремні:

«Я досі чув схлипи, хоч Енн мовчала. Це в її душі, осяйнуло мене. Наші душі настільки близькі, що я це чую. Я поспішив до неї, аби припинити це.

Зупинившись перед нею, я промовив:

- Я тут.

Вона дивилась перед собою так, наче я не звертався до неї. Наче мене тут взагалі не було».

Цікаво, що протягом усього роману, Крис намагається прокласти шлях до душі Енн. Ще коли вона була живою, він усіляко заспокоював її, прагнув оточити любов’ю. Коли жінка потрапила до пекла, а Крис уже був у світі «праведників, він вирішив відшукати кохану у царстві темноти. На той момент у нього було гарне життя, власний будинок і навіть нові друзі. Однак чоловік вирішив відмовитися від усіх цих благ, адже без коханої вони йому просто не потрібні.

Отож Крис спускається у пекло. Робить це він разом зі своїм другом Альбертом, який став йому порадником і наставником у новому житті. Товариш попереджає його, що вони можуть і не повернутися із «нижчого сфери», адже на шляху їх чекає чимало перепон. Але хіба це має значення, якщо десь там самотньо «блукає» душа його коханої Енн?

Пекло і рай

Енн – у пеклі, Крис – у раю. Це два паралельних світи, які кардинально відрізняються один від одного. Тут автор не відходить від традиційного потрактування віруючими цих просторів, але й не залишає себе можливості додати декілька «своїх» штрихів:

« – Більшість людей про це не думають, (про роботу) - сказав він, - а якщо і думають, то уявляють собі життя після смерті, як суцільний вихідний. Рідко зустрінеш щось  більш далеке від правди. Тут є більше робити, ніж на землі. Але роботи, яка виконується добровільно, задля задоволення».

А ще в раю усі «новачки» носять спеціальну форму, яка відрізняє їх від тих, хто перебуває в раю досить довгий час. Загалом тут атмосфера затишна  і спокійна. Однак, як ви пам’ятаєте, Крис вирішив розшукати дружину, і для цього він змушений спуститися до нижчої сфери – суцільного пекла:

«Ми спускалися донизу нерівною скелястою ущелиною. Було занадто темно, аби щось розібрати, та я відчував слиз на поверхні скель, желеподібну речовину, від якої йшов запах гниття. Іноді я з жахом відчував, як дрібна істота повзе по моїх пальцях… Повітря (якщо його можна так назвати) було цілком відразливим – густим і липким, смердючим на запах. Я відчував, як воно приставало до мого тіла, заповзало в легені, доки ми спускалися все нижче й нижче».

У раю людина завжди оточена справжніми друзями, у пеклі – займається самознищенням у суцільній самотності й мороці, «вирощуючи» свої страхи. В обох світах люди будують своє середовище силою думки. Коли Крис знаходить Енн, вона живе у брудному будинку, де всюди стоять посохлі квіти, немає води та каналізації. Усе те, чого вона так не любила у минулому житті, вилізло з її душі тепер. Причина цьому – страх і внутрішня тривога. Крис намагається «розбудити» кохану, але вона відмовляється впізнавати у ньому свого коханого чоловіка. Тоді він вирішує: «Нехай пекло буде раєм для нас».

Переродження душі

Останній етап «подорожування» двох розлучених душ – розлука, але така, яка закінчиться позитивно. Душа Енн переродиться у тіло дівчинки, яка житиме у Індії. Вона матиме певні проблеми зі здоров’ям, позбуватися яких їй допомагатиме Крис. Але вже не той, якого вона знала, а нового і у новому тілі. Отож, їхні долі знову перетнуться і вони стануть родиною, як і було раніше.

«Смерть – не кінець всіх наших жахів. Смерть – наш друг», - певен Крис. «Що тільки людина посіє, те саме й пожне. Люди не караються за свої діяння, вони караються ними. Якби тільки кожен вірив у це».

І навіть якщо відкинути теорію переродження душі, яка може не припасти до душі віруючим людям, із цієї книги є що почерпнути. Адже те кохання, яке тут «змальовується», гідне поваги, а мудрість, якою ділять герої, – проста і водночас важлива для кожного. Усе в житті не просто так, за все колись доведеться відповідати. За яким би сценарієм не розгорталося наше життя після фізичної смерті.