А колись розквітнуть вишні...

А колись розквітнуть вишні… Інші вишні. І обвітрені сади зодягнуться в біле.

Тонкі гілки потягнуться до неба, щоб наповнити знервований світ тремтливою красою.

І світ стане поезією.

Музикою, яка білими пелюстками упаде на зелені трави під тихе зітхання очеретів.

І любов повернеться на землю сміхом дітей.

Вітер рознесе його принишклими вулицями, посріблить ним дахи будинків і будиночків. Він проникне у кожну шпаринку.

І час перестане розсівати тривогу. На нього знову покладатимуться. Йому довірятимуть поїздки до моря, ворожіння на зоряному небі, зустрічі з друзями на вино на відкритій терасі…

Ніхто вже не буде таким, як був. Але кожен зможе бути іншим. Іншим у іншому світі, де навесні завжди розквітають вишні.