Фредерік Бакман «Моя бабуся просить їй вибачити»

Дитинство – «золотий» час, коли ми дізнаємося, що добро неодмінно перемагає зло. Ми ще не зовсім розуміємо, чим відрізняються ці поняття, але уже щиро  віримо, що так має бути. І ніяк інакше. І добре, коли в дитинстві поруч є хтось, хто навчить цій мудрості, а ще – не боятися монстрів, не соромитися своєї інакшості й вірити у хороших супергероїв.

Коротко про сюжет

Ельзі – 7 років. Вона не схожа на інших дітей – занадто балакуча, занадто непосидюча, занадто розумна. Як і годиться, у неї є мама і тато, але вони не живуть разом – розлучилися і кожен пішов своїм шляхом. Із вітчимом дівчинка не порозумілася. Вірніше кажучи, не захотіла.

Щодня Ельза, як і усі діти її віку, ходить до школи, подумки готуючись до найгіршого. Річ у тому, що у школі над нею знущаються. Кожен похід туди для неї – неабияке випробування. Єдиний друг Ельзи і найрідніша у світі людина – Бабуня. Вона її розуміє і підтримує, на відміну від мами, котра лає і змушує просити вибачення у своїм мучителів. А ще Бабуня завжди забирає Ельзу зі школи й ніколи не запізнюється, на відміну від тата, частує морозивом і розповідає найчудовіші у світі казки. Але раптом Бабуня захворіла і померла, залишивши дівчинку сам на сам із проблемами, казковими вимірами й купою запитань, на які просто неможливо самотужки знайти відповідь у 7 років.

Перед смертю Бабуня написала багато листів, і попросила Ельзу віддати їх адресатам, коли її не стане. І тут, власне, розпочинається найцікавіше – Ельза вирушає у мандри, щоб виконати довірену їй місію.

Проблематика

Проблематика книги достатньо велика, вона включає стосунки батьків і дітей, взаєморозуміння між чоловіком і жінкою, шкільне цькування дітей однолітками, неоднозначність вибору, необхідність дружби.

Ельзу, як головну героїню фентезійного роману, вони усі так чи інакше торкаються. Наприклад, після розлучення батьки, як заклопотані бізнесмени почали ділити обов’язки щодо її виховання. Непорозуміння між ними позначилося на дівчинці – у якийсь момент вона відчула себе непотрібною, зрадженою, скривдженою. Їй здалося, що тато більше любить «нових» дітей, а мама – «Половинку» (малюка, якого вона народить вітчиму). Знаходити спільну мову з названим батькам вона не захотіла, оскільки вирішила, що коли народиться його власна дитина, він забуде про існування чужої, тобто Ельзи. Добряче заплутуючи клубок із думок, суджень і власних страхів, дівчинка страшенно сердилася на бабусю, котра залишила її напризволяще.  

Але, як то буває у казкових історіях, усе стало на свої місця. Але не за помахом чарівної палички, а у процесі пізнання Ельзою реального світу.

Вручаючи Бабусині листи адресатам, вона стала помічати, що люди, із якими вона жила сім років в одному будинку, приховують таємниці. Кожен свою – особисту, глибоку, болісну. І саме тому кожен із них є таким, як є – самотнім, злим, мовчазним, п’яним.

Дивним чином листи Бабуні й присутність розумної дівчинки Ельзи змушують людей пригадувати давно забуті історії, змінюватися, ризикувати, виходити зі звичної зони комфорту й об'єднуватися.

Як уже було сказано вище, проблематика роману надзвичайно велика. Адже кожна людина, котра живе у будинку Ельзи, – має свою незвичайно-фантастичну історію і розкриває ту чи іншу соціально-психологічну проблему. Тому беремося стверджувати, що будинок (як і Ельза) – це головний герой книги, який живе, дихає і запам’ятовує історії своїх трохи дивних мешканців.

Про деякі особливості сюжету

Усі персонажі роману розкриваються поступово, повністю – ближче до фіналу. Тому спостерігати за їхнім життям надзвичайно цікаво, як і за зміною характеру Ельзи.

Загалом у романі немає моментів, коли читачеві може стати нудно. Виняток становлять хіба що розлогі описи казкової країни, яку для Ельзи створила бабуся.

Також подеколи можуть виникнути труднощі з розумінням юної головної героїні, яка тріпає нерви мамі, батьку, вітчиму та жителям будинку. Але у такому випадку варто лишень пригадати, що дівчинці сім років, і що нещодавно вона втратила бабусю. 

Щодо назви. Чому бабуся просить їй вибачити? За життя вона зробила багато добрих вчинків, стала супергероєм для багатьох людей, однак декого все ж скривдила. Тому вона написала для них листи, у яких просить прощення за скоєне і сказане.  Попри те, що Бабуня помирає на початку роману, вона нікуди не зникає. За нею плачуть, про неї розмовляють, їй вибачають. Власне, це вкотре підтверджує думку, що фізична смерть нічого не змінює – людина продовжує жити у серцях тих, хто її любить.

Якщо ви ще не читали «Моя бабуся просить їй вибачити», неодмінно зробіть це. Вона стане для вас приємним відкриттям, бо це чудова книга про життя і людей. Вона змусить вас співпереживати, плакати, радіти й навіть тихенько хихотіти. Вона поведе вас звивистими стежками людських доль, щоб показати, що добро завжди перемагає зло, що бути інакшим весело, що батьки завжди люблять своїх дітей, і що все залежить від нас самих – змінитися ніколи не пізно. І навіть смерть не зможе цьому завадити.  

Головне фото - thedevochki.com