Фредрік Бакман «Моя бабуся просить їй вибачити»

Важко розмірковувати про смерть. Важко відпускати того, кого любиш.

І тоді Бабуня сказала, що справжній фокус життя полягає в тому, що майже ніхто не є абсолютним лайном. І найважче в житті – це підтримувати сторону не-лайна, наскільки можливо.

Бути інакшим – добре.

Знову йде сніг, і Ельза вирішує, що навіть якщо люди, яких вона любить, колись і поводилися, як останні придурки, вона має продовжувати їх любити. Якщо повикреслювати всіх, хто колись повівся, як придурок, то можна й без людей залишитися.

Люди не повинні мати дітей, якщо вони не хочуть про них піклуватися.

Люди можуть перетворитися на ідіотів, якщо достатньо довго бувають самотні.

Не всі чудовиська бувають чудовиськами від самого початку. Деякі чудовиська народжені печаллю.

Але хіба цим людям щось поясниш. Це так само безглуздо, як пояснювати хлопцю, який носиться з кролячою лапкою – вона буцімто приносить удачу, – що якби кролячі лапки справді приносили удачу, то вони досі були би прикріплені до кроликів.

Мати бабусю – все одно, що мати армію.

Це виняткове право бабусі – ніколи не показувати свої найгірші сторони своїй онуці. Ніколи не розповідати, якою вона була до того, як стала бабусею.

Батькам важко змиритися з тим, що вони не можуть захистити свою дитину від усього.

Я думав, для тебе так буде краще. Мабуть, батьки завжди так роблять – переконують себе, що роблять все заради дітей. І нам боляче, що наші діти дорослішатимуть, не чекаючи, поки їхні батьки займаються іншими справами.