Генрі Марш "Ні сонце, ані смерть. Зі щоденників нейрохірурга"

Лікарі, особливо хірурги, часто конкурують між собою. Усі ми хвилюємося, що інший лікар виявиться кращим за нас.

Певна річ, аби дати собі раду з таким фактом, що хірургія – штука небезпечна і нам не завжди усе вдається, лікарям потрібна впевненість у собі ми мусимо випромінювати впевненість перед наляканими пацієнтами, але глибоко в душі більшість із нас знає, що ми не настільки непогрішні, як вдаємо. Тож нам так легко відчути загрозу з боку колег. Ми недооцінюємо їх, звинувачуємо у тих вадах, які насправді боїмося помітити у себе.

В душі кожного з нас є власний цвинтар. На тому цвинтарі повно надгробків тих пацієнтів, які постраждали від наших рук. У нас усіх є свої ганебні таємниці, які ми приховуємо за самообманом та перебільшеною вірою в себе.

Справжня майстерність, як і хірургія, не потребує реклами. З хорошим хірургом, сказав мені якось старший анестезіолог, здається, що операція – це щось зовсім нескладне.

Обов’язок лікаря – полегшити страждання і продовжити життя, хоч, підозрюю, в сучасній медицині про цю істину частенько забувають. Лікарів уже традиційно звинувачують у тому, що вони вдають із себе Бога, але мій досвід показує, що зазвичай ми бачимо протилежне.

Медична наука спромоглася на дивовижні досягнення, але й також поставила нас перед дилемою, з якою ніколи не стикалися наші предки. У сучасному світі більшість людей доживає до старості, коли рак та слабоумство стають, фактично, звичними явищами. Їх діагностують тоді, коли ми все ще відносно здорові й маємо ясне мислення – тобто здатні завбачити, що з нами станеться, але не в змозі прорахувати час.

Хотілось би асцидією стати,

Коли життя терпіти вже не в змозі,

Зависнути на першій-ліпшій скелі

І розчинити свій нікчемний мозок.

*Примітка: асцидія вмирає, прикріпившись до скелі, її нервова система вмирає, у цей період вона живиться пасивно.

Складність у тому, що, ухвалюючи рішення, ми повинні обирати поміж ймовірностями, а не достовірностями.

Страх смерті глибоко вкорінений у наше єство. Вважається, що усвідомлення своєї смертності – це те, що відрізняє людину від інших тварин, а також потужна рушійна сила, що стоїть майже за всіма людськими вчинками та досягненнями. Так, слони можуть оплакувати мертвих і втішати один одного, але наразі ми ніяк не дізнаємося, чи означає це, що вони також знають про свою смертність.

Однак ні сонце, ані смерть неможливо зустріти, не відводячи погляду.

Уривок із книги: Видавництво Старого Лева 

(Генрі Марш, фото: expert.ru)