«Саме час знову запалити зірки»: завжди можна почати спочатку

«Ми часто переймаємося через дурниці. Те, що вважаємо негативним, не конче таке, і навпаки»

Бути підлітком складно. Бути мамою підлітка складно. Бути батьком-одинаком складно. Бути взагалі складно, бо життя щодень випробовує нас на міцність. Хтось потерпає від булінгу, а хтось – від браку любові й уваги, тому булінгує інших. А хтось народився «іншим» –  і на нього почепили ярлик «дивак».

Однак люди завжди мають вибір. Можуть продовжити або припини. Зрозуміти чи зненавидіти. Запалити зірки чи загасити їх.

У центрі роману Ґрімальді Віржіні «Саме час знову запалити зірки» – людина.

Спочатку читач знайомиться із Анною, яка щойно втратила роботу. Тепер їй доведеться шукати нову, аби подбати про двох доньок.

Сімнадцятирічна Клої закінчує школу, але вона не думає про подальше навчання. Клої намагається влаштувати стосунки із хлопцями, які одразу переходять до справи. Після того вони зникають з радарів, а вона вважає себе потворною. І так по колу.

Дванадцятирічна Лілі, сестра Клої, страждає від кепкувань двох однокласниць. Вони знущаються над дівчинкою, яка не в змозі себе захистити. Вона інакша, а інші завжди привертають до себе увагу.

Опісля на сторінках роману перед нами постає Жульєн, батько-одинак, який виховує сина із синдромом Дауна. Анна боїться, що втратить із доньками зв'язок, коли ті закінчать школу. Жульєн натомість боїться постаріти поруч із сином, якому завжди буде потрібен батько.

«Наші діти нам не належать, ми наче опікуни, які доглядають за квітами й допомагають їм вирости. Дитина, яка відлітає в самостійне життя – це винагорода. Ясна річ, це не сталося раптово, через ніч, важко було змиритися з тим, що ми більше не бачитимемо свого сина щодня, довелося шукати нову мету в житті, нове заняття, однак це було щастя – бачити, як він перетворюється на дорослу сформовану людину».

Марін лишень дізналася, що носить під серцем малюка. Однак вона також уже багато чого боїться. Бо материнство – це не просто прекрасно, це складно, відповідально і 24/7.

Батьки мають огортати дітей любов'ю, але дозволяти їм помилятися. Мають підтримувати їх, але не нав'язувати свою точку зору. Мають завжди бути поруч, але залишати їх, коли вони захочуть напитися волі. Все життя вони розриваються між «надміру» й «замало».

Спочатку читач вирішить, що запалити зорі має Анна. Але у кінці роману їх запалять всі. Кожен свої. Одвічні буденні проблеми героїв роману не залишаться у минулому, проте життя стане яскравішим і зрозумілішим, а це вже щось.

Раджу вам прочитати цю книгу, бо у ній авторка порушила низку важливих тем, які вам захочеться обміркувати. Зокрема:

• ідеальних батьків не буває. Ідеальних дітей також;
• не можна терпіти домашнє насилля заради збереження сім'ї, часом дітям краще не бачити батька роками, не зневажаючи його щодня;
• булінг – демонстрація слабкості, браку любові, уваги і поверхневого виховання;
• секс – не доказ того, що тебе люблять, бо якщо люблять, то почекають;
• біль треба виплакувати, виговорювати, викрикувати або вимовчувати, обійнявшись із тим, хто готовий забрати частину твого смутку собі;
• дівчина, у якої було багато (суб'єктивна оцінка) статевих партнерів – не повія. Помиляються і хлопці, і дівчата. Аби зрозуміти першопричину, треба зазирнути в суть;
• «тупо бути як інші, коли ти такий, як є»;
• «якщо в слові аутист замінити лише одну літеру, вийде артист»;
• боятися чогось, когось або себе нормально.
   

(Фото: unsplash.com)
 

Якщо ваші зорі заступили дощові хмари, дозвольте дощу статися. Коли він закінчиться, ви побачите зорі – вони сяятимуть для вас!