Сара Джіо "Ожинова зима"

«Ожинова зима» –  це роман про щастя, біль і кохання. Відвертий, захопливий, дівчачий, але правдивий. А ще це той випадок, коли художня вигадка дуже нагадує реальне життя.

Про сюжет

У романі «Ожинова зима» – дві сюжетні лінії, які у фіналі сплітаються в одну.

Перша знайомить нас із Вірою Рей, яка живе у Сіеттлі у період Великої депресії. Жінка сама виховує сина, а тому щоночі змушена працювати прибиральницею в одному із найбільших готелів міста. Якось вона залишає хлопчика самого, а вранці, повернувшись додому, знаходить його ліжечко пустим. Маленький Деніел зник. Жінка намагається його знайти, але марно – рух міста паралізувала «ожинова зима». Так синоптики називали різке похолодання навесні. 1933 року у травні Сіеттл втонув у снігових наметах…

Друга сюжетна лінія знайомить нас із історією Клер Олдрідж. Журналісткою, яка нещодавно втратила дитину, а відтак – і саму себе. Клер одружена. Її чоловік, Ітан, головний редактор видання, у якому вона працює. Багато часу він проводить на роботі, а після сімейної трагедії засиджується там допізна за першої ліпшої нагоди. Подружжя залишається парою умовно, а їхнє спілкування зводиться до мінімального набору загальних запитань, на які вони отримують загальні відповіді. 

Однак мова зараз не про це. Сюжетні лінії розлогі й насичені деталями, тому переказувати їх зміст немає сенсу. Варто закцентувати увагу іншому. Історії Віри й Клер розвиваються паралельно й обидві розпочинаються із розв’язки: у Віри зникає син, Клер втрачає дитину. Про це ми дізнаємося із перших сторінок роману. Також цікавим є те, що і Віра, і Клер діляться із нами деталями свого життя у теперішньому часі, хоча віковий розрив між жінками – майже сто років. Однак, напевно, саме завдяки цьому ми стаємо свідками й «пасивними» учасниками обох історій.

Кульмінація роману

Отож 1933 року у Сіеттлі випав сніг. Якраз у розпал весни, коли власне і зник син Віри Рей. 2010 року місто знову засипало снігом. А оскільки Клер - журналістка, вона отримує від головного редактора завдання написати статтю про ожинову зиму, яка повернулася до Сіеттла 77 років потому. Жінка доволі скептично сприймає прохання колеги. Однак усе змінюється, коли вона натрапляє на коротку газетну вирізку про зникнення трирічного хлопчика Деніела.

Через те, що Клер нещодавно втратила дитину, ця історія зачіпає її за живе, і вона розпочинає власне розслідування. У фіналі жінка з’ясовує, за яких обставин усе трапилося, як склалося життя дорослого Деніела і чому Віра Рей завжди «знаходилася» поруч із нею. Однак про це ми вам розповідати не будемо. Доведеться купити й прочитати роман.

Важливо, що розслідуючи історію про зниклого хлопчика, Клер дає волю почуттям. Вона відпускає минуле й зізнається собі у тому, що досі кохає чоловіка. Жінка усвідомлює, що занадто довго жаліла себе, живучи лише гіркими спогадами. Адже втрата дитини – це не лише її біль і трагедія, а й Ітана також.

Проблематика

Роман «Ожинова зима» цікавий не лише тому, що він складається із двох сюжетних ліній. У ньому Сара Джіо порушує чимало важливих питань, котрі, напевно, завжди будуть актуальними:

• чому батьки прагнуть усе вирішити за дітей;
• чому багаті зневажають бідних, а бідні заздрять багатим;
• чому поліція часто стоїть на захисті впливових людей, а не тих, хто справді потребує допомоги;
• чому так важко пережити втрату дитини й пробачити самого себе;
•  чому щастя – крихка субстанція, яку потрібно навчитися берегти, незважаючи ні на що.

Отже, підсумовуючи, можемо сказати, що книга – цікава, повчальна, змістовна й гарно оформлена. Вона справить велике враження на тих, кому довелося втрачати дорогу серцю людину або дитину… Також вона сподобається тим, хто вірить у кохання  і планує прожити зі своє другою половинкою щонайменше сто років.

Не сподобається роман скептично налаштованим особам, які не вірять у « любовну хімію», не сповідують сімейні цінності чи просто полюбляють читати детективні історії.

Примітка*

В одному з епізодів роману герої ведуть мову про «Сонет 43», авторкою якого є Єлізабет Браунінг, відома англійська поетеса Вікторіанської епохи.

Пропонуємо вам ознайомитися із цією поезією, прочитавши художній переклад Галини Булатової. Українською мовою сонет, на жаль, ще не перекладений.

Элизабет Браунинг "Как я люблю тебя?" (Сонет 43)

Как я люблю? Ответ давно готов:

Любви моей нет выше, глубже, шире,

Так свет и звук, плывущие в эфире,

Не знают ни краёв, ни берегов.

Пылает день и ночь моя любовь

То солнцем, то свечою на клавире.

Люблю тебя сильней всей правды в мире,

И нет на свете чище этих слов.

Во мне живёшь неистовою жаждой,

Давнишней мукой, детскою мечтой.

Не на святых молюсь я вечер каждый,

А на тебя. Люблю, дышу тобой,

Смеюсь и плачу; а уйду однажды –

Клянусь любить за смертною чертой.

How Do I Love Thee? (Sonnet 43*)

How do I love thee? Let me count the ways.

I love thee to the depth and breadth and height

My soul can reach, when feeling out of sight

For the ends of being and ideal grace.

I love thee to the level of every day’s

Most quiet need, by sun and candle-light.

I love thee freely, as men strive for right.

I love thee purely, as they turn from praise.

I love thee with the passion put to use

In my old griefs, and with my childhood’s faith.

I love thee with a love I seemed to lose

With my lost saints. I love thee with the breath,

Smiles, tears, of all my life; and, if God choose,

I shall but love thee better after death.