Статті про відомих людей

 «Смуток відбивається

у кожному куточку моїх картин,

і я не бачу жодного виходу,

бо така вже, певно, доля моя».

(Фріда Кало)

Фріда Кало – неоднозначно-скандальна особистість. Хтось щиро нею захоплюється, а хтось називає розпусницею. Звісно, високими моральними якостями вона наділена не була, але її самобутній талант розгледить навіть сліпий. Картини художниці – яскраві, сумні, відверті, породжені болем і самотністю. Вони лякають, надихають, змушують відчувати. Картини Кало – дзеркало її душі. 

Народження квітки

Фріда Кало (Магдалена Кармен Фріда Кало-і-Кальдерон) народилася у сім’ї меланхолійної домогосподарки Матильди та ексцентричного фотографа Гільєрмо. Сталося це незадовго до початку мексиканської революції, яка тривала десять років, та майже одразу після смерті єдиного сина подружжя. Намагаючись втамувати біль втрати, Матильда завагітніла Фрідою. Та коли дівчинка з’явилася на світ, вона впала у глибоку депресію, віддавши доньку годувальниці. Поки Матильда страждала, жінка напувала дівчинку грудним молоком із присмаком алкоголю. Так тривало рік. Мексика одягала революційне вбрання. На тлі численних повстань за національну гідність зростала безмежно самотня Фріда.

Щоб якось себе розрадити, вона вигадала подружку, із якою спілкувалася, сидячи біля вікна одноповерхового батьківського будинку у Койоакані.

«Я нахилялася до вікна, складеного з маленьких скляних квадратиків, і дмухала на нього. Звідти я могла бачити молочну крамничку навпроти, з вивіскою «Pinzon». Пальчиком я виводила малесеньке віконечко навколо літери «о» і уявляла себе в центрі землі, разом із подружкою; ми танцювали, гралися. Якби тієї миті мене хтось покликав, я кинулася б до дерева, заховалася за нього і реготала б на самоті».

Ледь не від самого народження, Фріда мріяла вирватися із отчого дому, життя у якому «тягнулося століттями». Прихильності батька, від якого вона, ймовірно, перейняла любов до малярства, їй було замало.

Коли дівчинці виповнилося приблизно 6-7 років, з нею трапилося нещастя. У Фріди діагностували поліомієліт. Дев’ять місяців вона була прикута до ліжка, а коли нарешті одужала, виявилася, що одна ніжка коротша за іншу. Фріда почала кульгати, ставши об’єктом для глузувань однолітків. «Фріда дерев’яна нога», вигукували вони, жбурляючи в неї камінням. Тоді вона збагнула, що світ жорстокий, і якщо не одягнути маску безтурботної, розкутої дивачки, можна загрузнути у глевкому болоті з образ і кпинів.

(Фріді 4 роки, фотограф – батько художниці, 1911 рік)

Тому Фріда нацупила товсті шкарпетки, які дозволили їй приховати неприродну худорлявість ніг, яскраву спідницю і усміхнулася. Собі та світу. Але по-справжньому вона переродилася лише після того, коли залишила сумний батьківський дім і вступила до хлопчачої банди Cachuchas – кашкеток, навчаючись у Державній підготовчій школі «La Preparatoria».

Зухвала темноока бунтарка у брунатному кашкеті вже не боялася уїдливих жартів, бо сама була здатна висміяти кого завгодно. Вона сипала нещадними жартами, дискутувала на філософсько-політичні теми, знайомилась із літературою, вчиняла незбагненні витівки, забувши про злощасну ногу і самотність.

«Це був єдино щасливий період у моєму житті», - пригадає пізніше художниця.

Період, коли Фріда сміялася, мріяла, кохала.

Зламана квітка

Першим чоловіком майбутньої художниці став ватажок «кашкеток» Алєхандро Гомес. Вродливий і освічений гуманіст. Фріда кликала його Алексом, а під час тривалої розлуки надсилала коханому «послання, сповнені смутку та сексуальних натяків».

Закохані навіть заручилися, однак до весілля справа не дійшла. 1925 року дівчина потрапила у страшну аварію, яка назавжди змінила її життя. Автобус, яким вона разом із Алексом їхала до Кайоакану, на повній швидкості врізався у трамвай. Хлопець відбувся незначним пораненням, а Фріду майже розрізав автобусний поручень. Він увійшов у неї через спину, а вийшов через піхву.

«… того дня я купила собі барвистого івана-покивана, і іграшка тоді була зі мною. Тож я намагалася знайти її, не думаючи, що якось постраждала.

Неправда, що ти усвідомлюєш біль, неправда, що плачеш. Я не зайшлася на сльози. Через удар нас кинуло уперед, і один із поручнів увігнався в мене, мов рапіра в бика. Хтось із перехожих, помітивши, що я стікаю кровю, переніс мене й поклав на більярдний стіл, де за мене взявся «Червоний хрест».

Поручень розтрощив дівчині хребет, ключицю, ребра, таз. Її права нога була поламана в одинадцяти місцях, а ліва повністю знерухомлена, ліве плече вибито…

Коли Фріду знайшли, вона лежала гола, присипана золотим малярським порошком. Його, вочевидь, віз один із пасажирів автобуса. Під час зіткнення пакунок із порошком розірвався, і він укрив тіло юної дівчини.

Кало провела у лікарні місяць, щодня чекаючи зустрічі з Алексом. Однак він не прийшов. Ба більше, він не відповів на жоден із численних листів, які збентежена Фріда писала йому, перебуваючи у шпиталі, а згодом – у сумному батьківському домі.

(Фріда у будинку батьків)

«Мені дуже боляче, ти навіть не уявляєш, як мені болить, і щораз, коли мене переносять на ліжко, я стікаю сльозами – однак, ясна річ, як слушно кажуть, не варто зважати на гавкіт собак і сльози жінок».

Хлопець мовчав. Його серце ятрили небезпідставні ревнощі, заглушити які він вирішив вивченням німецької мови у Європі. Та й окрім того, на відміну від Фріди, Алекс був урівноваженим реалістом, якому неодноразово доводилося повертати «палку й чуттєву школярку до реального життя». Чи ж було у них спільне майбутнє?

Тим часом, тамуючи біль душевний та фізичний, дівчина заповзялася малювати. Але через пошкоджений хребет, вона не могла довго стояти, як того вимагала справа. Тоді мати Фріди встановила над ліжком доньки спеціальну підставку, до якої кріпилося люстерко. Завдяки цій химерній конструкції Фріда могла бачила своє відображення і переносити його на картини. Їх вона малювала олійними фарбами батька.

«Я аж ніяк не мертва, більше того – маю чимало причин, аби жити. І головна причина – це малювання».

1926 року Фріда намалювала свій «Автопортрет в оксамитовій сукні», який надіслала Алексу. До нього дев’ятнадцятирічна мексиканка додала прощальний лист, у якому написала: «Згодна: безліч разів казала «кохаю», мала чимало побачень і спізнала немало обіймів, однак насправді кохала тебе». Але й цього разу хлопець нічого їй не відповів.

(«Автопортрет в оксамитовій сукні», 1926)

1927 року мисткиня створила гуашшю свій другий портрет, назвавши його «Фріда у Койоакані». Перший портрет із такою самою назвою вона намалювала 1923 року олівцем.

Згодом з’явилися інші роботи: «Портрет Мігеля Н. Ліри» (1927), «Портрет Алісії Галант» (1927) та інші.

А 21 серпня 1929 року Фріда одружилася. Її чоловіком став Дієго Рівера, вдвічі старший за неї громадський діяч та скандальний мексиканський художник-монументаліст, який крутив романи майже з усіма своїми натурницями.

Бездітна поранена квітка

За легендою, вперше майбутнього чоловіка Фріда побачила 1928 року, коли той малював, сидячи у просторій аудиторії Болівара. Відтак дівчина часто приходила подивитися, як він працює. А одного разу підійшла до художника і заявила, що народить від нього дитину. Згідно з іншою легендою, шалено хвилюючись, Фріда принесла Рівері свої малюнки, щоб той їх оцінив, і по вуха закохалася у митця. Як було насправді, можна лише здогадуватися. Але незадовго після близького знайомства, він зробив їй пропозицію.

У день весілля дівчина одягла сукню індіанської служниці – «техуану», закривши скалічене хворобою та аварією тіло. Образ тендітна наречена доповнила масивними сережками з підвісками та нефритовим кольє. Огрядний Рівера був у костюмі без жилета.

(Весільне фото Фріди та Дієго, 21 серпня 1929 р.)

Подружнє життя пари одразу не склалося… Після весільної церемонії, коли нечисленні гості упивалися текілою, до зали забігла колишня дружина художника і закричала: «Бачили ці два цурпалки?! І на ці дрючки Дієго проміняв мої ноги!».

Молодята посварилося. Першу шлюбну ніч Фріда провела у будинку батьків. Рівера прийшов за дружиною через два дні по тому.  

1930 року дівчина вперше завагітніла, але не змогла виносити малюка. Після цього (у різні роки) вона вагітніла ще два рази, але всі спроби закінчувалися однаково – абортом… Фріда так і не народила Дієго дитя. А він і не переймався. Увесь вільний час митець присвячував роботі та новим романам.  Чоловік, із яким юна Фріда могла годинами розмовляти про політику та малярство, безслідно зник.

Після першої невдалої вагітності пара переїхала до Сан-Франциско (Каліфорнія). Дієго з головою поринув у світське життя, а знуджена та розчарована Фріда – у романтично-сексуальні пригоди. Вона закохувалася у чоловіків та жінок, вимагаючи від них ніжності, любові та уваги. А душевну самотність лікувала, малюючи картини, у переважній більшості – портрети друзів.

1931 року відома колекціонерка картин Френсіс Флінн Пейн запропонувала Дієго створити виставку авторських творів у Музеї сучасного мистецтва. Відтак подружжя переїхало до Нью-Йорка. Рівера заходився працювати, а Фріда сумувати. У листі до друга вона писала:

«Матінко Божа, цей нью-йоркський клімат для мене – справжнісіньке лихо. Однак… хіба я можу щось вдіяти? Сподіваюся, що далі піде краще, бо інакше доведеться накласти на себе руки».

Настрій Фріди був похмурим, як і вулиці Нью-Йорка, котрими снували, народжені економічною кризою безхатченки.

1932 року Дієго покликали до Детройта (Мічиган, США), щоб він створив в Інституті мистецтв ансамбль фресок. І поки чоловік завзято працював над створенням шедеврів, Фріда знову завагітніла. Однак і цій дитині не судилося народитися, на п'ятому місяці вагітності у жінки стався викидень. 

У цей період вона створила дві болісні картини – «Шпиталь Генрі Форда» та «Фріда й аборт».

«Мої твори несуть у собі послання болю», - зізнається згодом у своєму «Щоденнику» мисткиня.

(«Шпиталь Генрі Форда», 1932)

Потім пара знову повернулася до Нью-Йорка, оскільки Рівера мав оздобити фресками будівлю на Мангеттені. Захопившись роботою, він намалював у центрі композиції персонажа, який надзвичайно нагадував Леніна. Критики зчинили галас, після чого Дієго попросили припинити роботу.

1933 року подружжя повернулося до Мексики. Їхній хиткий шлюб дав тріщину.

Квітка із обпаленими пелюстками

У Мексиці Фріда втретє завагітніла. Це була її остання невдала спроба стати матір’ю. Жінку доймав гострий біль самотності та приреченості. Не отримавши підтримки від батька своїх ненароджених дітей, вона заходилася топити його в алкогольних трунках. Опісля була операція на правій нозі, зрада Дієго з молодшою сестрою жінки та розлука з чоловіком (1935), ініціатором якої була сама Фріда. Згодом вони навіть розірвуть пута шлюбу, щоб не псувати одне одному життя, а потім одружаться вдруге. Попри численні сексуальні зв’язки художниці, жити без Дієго, який теж неодноразово їй зраджував, вона не могла. Покинувши його, жінка постійно писала монументалісту листи, зазначаючи:

«Кохаю тебе більше, ніж власну шкіру».

Залежність Фріди була занадто великою.

1935 року мисткиня знову повернулася до малювання, створивши «Автопортрет із підстриженим волоссям» та «Кілька порізів». На першій картині вона сидить на стільці у чоловічому костюмі. Волосся коротко підстрижене. На другій із заплющеними очима лежить на ліжку. Білі простирадла закривавлені. Поруч стоїть чоловік із ножицями у руках.

("Кілька порізів", 1935)

1936 рік був неплодотворним. Фріда малювала небагато, майже увесь вільний час вона проводила з друзями. А у 1937-1938 роках жінка намалювала низку картин: «Фуланг-Чанг і я», «Автопортрет із песиком Іцквінтлі», «Годувальниця і я», «Пам'ять» («Серце»), «Я і моя лялька», «Портрет Дієго Рівери», «Плоди землі», «Плоди кактуса»… Так Фріда поступово перетворилася на професійну художницю.

1938 року у Парижі, не без допомоги основоположника сюрреалізму Андре Бретона, відбулася перша виставка її робіт. То була тріумфальна подія. Нарешті критики та журналісти заговорили не лише про Дієго Ріверу, а й про Фріду Кало.

«Про малярство я серйозно не думала до 1926 року, коли внаслідок дорожньої пригоди опинилася прикутою до ліжка. Я страшенно нудилася, всюди був гіпс (було ушкоджено хребет та чимало кісток), тож я вирішила чимось себе зайняти. Я поцупила в тата олійні фарби, а мати замовила для мене спеціальну підставку – адже сидіти я не могла. Ось так я почала малювати», - із листа Фріди до торговця картинами.

1939 року подружжя розлучилося. Подейкують, що причиною став бурхливий роман жінки з Левом Троцьким, який утік від переслідувань Сталіна до Мексики. Після цього Фріда занурилася у роботу, задихаючись від небажаної волі. Того року вона намалювала картину «Дві Фріди», одна із Фрід – жінка, яку розлюбив Дієго Рівера.  

("Дві Фріди", 1939)

В одному з листів до коханого вона зазначила:

«Моє тіло прагне обіймати тебе уві сні. Моє тіло прагне спати й прокидатися серед ночі, у мороку від того, що ти мене обіймаєш. Мої нинішні ночі не знають снів прекрасніших і жорстокіших, ніж оцей. Мої ночі волають, роздирають свої вітрила, мої ночі раняться об власну мовчанку, проте тіло твоє залишається недосяжним. Мені тебе так бракує. І слів твоїх теж бракує. І твого кольору. Нічого, вже скоро світанок».

1940 року Фріда та Дієго одружилися вдруге. Це сталося після того, як чоловік повернувся із вимушених мандрів – його підозрювали у замаху на життя Троцького. Фріда була щаслива. Вона щиро вірила, що разом вони зможуть виростити на уламках свого щастя плід бажано-солодкого кохання, яке допоможе їй відродитися. Але вона вкотре помилилася. Це кохання гірчило.

1942 року самопочуття мисткині погіршилося, її картини майже ніхто не купував. Лікувальне малярство більше не допомагало тамувати фізичний біль. Численні виставки не приносили втіхи. Тому Фріда погодилася викладати у художній школі для робітників та селян.

1942-1943 роки були напрочуд плодотворними. Художниця створила чимало картин, серед них: «Автопортрет із матір’ю», «Луча Марія», «Натюрморт із переляканою нареченою», «Натюрморт» та багато інших. Але плодами своєї творчої праці вона, як завжди, була не була задоволена.

("Думаючи про смерть", 1943)

«Гірко констатувати: мені й кількох життів забракло б, аби навчитися малювати так, як я хочу, і лише те, що я хочу.

1944 року самопочуття Кало суттєво погіршилося.

«Здоров’я: так собі, хребет витримає ще дві-три операції. Кохання: краще ніж зазвичай, завдяки взаємній згоді між чоловіком і дружиною. «Грошва»: малувато, майже нічого, проте досить для найбільш термінових потреб. Робота: як на мене, то забагато» (лист до Вольфів, 1944).

У період із 1944 по 1954 роки вона намалювала небагато картин, здоров’я не дозволяло займатися малярством. Чимало часу Фріда провела у лікарнях.

1953 року їй відрізали праву ногу, вражену гангреною. Навесні цього ж року відбулася остання персональна виставка Фріди у Галереї сучасного мистецтва. Вона лежала на барвистому ліжку, вкритому балдахіном, яке встановили посеред галереї. Численні друзі вітали її, розглядаючи глибоко-особистісні картини мисткині. А вона майже не говорила… Життєлюбна квітка Мексики повільно задихалася... 

13 липня 1954 року Фріда Кало померла від легеневої емболії (закриття легеневої артерії або її гілок), перебуваючи у Кайоакані. За 47 років вона пережила тридцять дві операції, змінила низку корсетів для зміцнення хребта, намалювала чимало самобутніх картин, серед яких 70 – автопортрети… Останнє полотно художниця створила за тиждень до смерті. На скибці червоного кавуна жінка написала: «Слава життю».

(Viva La Vida, 1954)

Незабаром Дієго Рівера, якого Фріда так довго прагнула приручити, знову одружився.

 

Фото: інтернет-джерела

Картини Фріди можна переглянути тут
: www.wikiart.org


Прокоментувати

Увійти за допомогою

Коментрар успішно доданий!

Коментарі


В соціальних мережах

Рубрики

1

Рукописи не горять

Статті про книги

2

LifeStyle

Статті про життя

3

Дорогою ціною

Статті про відомих людей

4

Цитатник

Цитати з книг

5

Арт-простір

Фото та малюнки

6

Тіло&душа

Статті про здоров'я та психологію

7

Кімната роздумів

Думки людей про різні проблеми й на різні теми

Фоторепортаж

Цікаво

"Вечірнє сонце, дякую за день..."

Чарівні фото не менш чарівного світу!



Василь Карп'юк "Ще літо, але вже все зрозуміло"

Цитати, які приємно перечитувати восени, слухаючи шум жовто-багряного дощу.


Правильний сніданок. Поради дієтолога

Стаття про збалансований і правильний сніданок: які продукти мають входити до його складу, що можна їсти, а від чого краще відмовитися.


Франсуаза Саган "Любите ли вы Брамса?"

"Любить – это еще не все. Нужно еще быть любимым".

Підписатися

Будьте в курсі нового матеріалу та інших оновлень на сайті!

Ви успішно підписались на оновлення!

uptime