Ксенія Резникова «Поток»

 «Давай закроем окна –

и будем укачивать друг друга – до рассвета.

Перестанем казаться другими и обманем себя на целую вечность – до завтра.

Будем целовать руки друг другу и говорить о прожитых порознь годах – пока не устанем».

«Поток» – це незвичайна історія про кохання, дружбу, смерть і вибір... Вибір, який рано чи пізно доводиться робити кожній людині. Грати за правилами чи розгнівати богів? Пробачити чи затаїти гірку образу? Прийняти чи прогнати?

Герої цього роману проходить складний життєвий шлях, знаходячи і втрачаючи… І людей, і любов, і сенс свого існування.

Про сюжет

Сюжет роману закручується навколо Володимира Ворона та Мії Громрідж. На перший погляд, здається, що їхні долі перетнулися абсолютно випадково. Однак це не зовсім так. Батько дівчини, лорд Громрідж, ще не знаючи, що трапиться із ними далі, натякає Ворону, що його донька – особлива.

«Она богаче, чем ты думаешь. Насколько – увидишь потом».

Після  весільної Царемонії дівчина полишає рідний Громрідж. Ворон забирає її до Потоку, Мія стає хакімою Володаря.

Як і передбачається, Володимир закохується у Мію, а вона – у нього. Але після цього у Потоці починаються проблеми. Бо їхня любов змінює не лише їх, а й усе довкола. І це стає початком страшної війни і Зсуву.

«Я открыл Цитадель Потока. Я более не единственный из смертных, который владеет его силой, а Давид со своим войском уже на пути в Большую Чашу».

Сюжет роману нагадує коріння багатовікового дерева. Охарактеризувати його двома-трьома реченнями неможливо, як і передбачити подальший розвиток подій. Занадто багато героїв та деталей стають його основою. Теперішнє, минуле і майбутнє то переплітаються, то віддаляються. Тому читання цієї непростої історії нагадує блукання лабіринтом.

Закінчується роман не хеппі-ендом, хоча читач може чекати саме на нього. Але, на мій погляд, є у фіналі і дрібка позитиву:«Разлуки и расстаяния не существует».

Історія двох

Мія – Світлоносець, тендітна й водночас дуже сильна жінка, яка врятувала Володимира Ворона від смерті. Але у момент, коли між ними стала Цариця Драконів, їй  забракло терпимості й мудрості. Прикро було усвідомлювати, що Мія навіть не спробує поборотися за своє кохання, що все вирішить гірка недосказанність.

Образ Ворона – неоднозначний. Його важко назвати негативним героєм, але й не можна назвати позитивним. На тлі Мії він видається темною плямою, хоч це не так.

Він – Хранитель Потоку, а тому зобов’язаний бути сміливим, стриманим і суворим. Хоча це, звісно, не означає, що він може бути несправедливим.

Мія намагалася розвести у його душі великий вогонь світла. Але хвиля болю, помноженого на образу, гордість і страх, невдовзі загасила той вогонь, залишивши жевріти лиш одну маленьку вуглинку.

Загалом ці двоє змушують читача добряче нервуватися і сердитися. Бо хіба може чоловік, який кохає свою жінку, нещадно бити її або ділити постіль із іншою? А хіба може жінка, яка кохає свого чоловіка, віддаватися іншому? Кохання Мії та Володимира випробовує сила Потоку чи, можливо, вони роблять це самі?

Звісно, ми розуміємо, що стосунки можна врятувати, просто довірившись і відкрившись один одному, але часом це так складно зробити. Тому люди відпускають людей, і саме тому Володимир Ворон відпустив Мію. А вона пішла, хоч і хотіла залишитися. Чи зустрінуться вони ще колись? Чи зможуть склеїти розбиту на дрібні галузки чашу їхньої любові?

«Внутри Ворона все горело и кричало от этих слов – но на лице не дрогнул ни один мускул, он не сделал ни единого лишнего вздоха перед собственными воинами. В них Миа разглядела бы надежду, за которой пряталось отчаянное желание увидеть прежнего Владетеля».

Мія та Володимир – головні герої роману, однак письменниця фокусує свою увагу не лише на них. Цікавим вийшли образи лорда Громріджа, батька Володимира, Даніеля, Лігора, Касандри, Цариці Драконів, Черепахи і т. д.  Але для того, аби збагнути, хто є хто, вам доведеться запастися терпінням, оскільки характери героїв розкриваються поступово.

Замість висновків

Роман «Поток» вимагає від читача зосередженості й сконцентрованості на читанні. Складати воєдино крихітні пазли різних світів, історій, смертей, перероджень, пророцтв, спогадів надзвичайно складно.

Мова роману – поетична і в’язка, немов вино. Спочатку до цього важко звикнути, тому, можливо, для когось читання «Потоку» стане своєрідним випробуванням.

Але якщо ви ризикнете зануритися у нього, збагнете декілька важливих істин. Головна із них – любов здатна створювати і руйнувати світи.

Кому книга сподобається?

• любителям фентезі;
• поціновувачам складних і заплутаних історій про кохання;
• людям, які розуміють, що життя – це не романтична казка, на жаль, від зрад, помилок і втрат ніхто не застрахований.

Кого книга може збентежити?

• прихильників швидкого читання (467 сторінок роману – це вам не жарти);
• вірян (магія, переродження, рукави часу, сцени фізичного насилля можуть викликати суперечливі емоції);
• людям, яким не до вподоби фентезійні книги.

"Поток" – дебютний роман Ксенії Резникової зараз письменниця працює над другою книгою трилогії про Верхній Світ.

Придбати книгу можна тут: rezzznikova.com