Кетрін Стокетт «Прислуга»

«Ми лише дві різні групи людей. Небагато нас розділяє. Не так багато, як я гадала».

(«Прислуга»)

Америка. 60-ті роки. Расове протистояння білих і чорних. Здається, ніхто й ніщо не зможе зупинити його. Ані люди, ані Мартін Лютер, ані сам Бог. Однак якось усе змінюється. У людей з'являється надія. 

Протистояння білих і чорних

Сюжет книги закручується довкола расового протистояння між білими та чорними, яке щодня загострюється. Приміром, біла леді з вищого світу може протягом 15 хвилин запроторити темношкіру хатню робітницю до в’язниці, якщо та зіпсує їй настрій. При цьому ніхто не перевірятиме достовірність скарги. Адже на боці білих закон.

Інколи расове протистояння, змальоване у романі, вражає абсурдністю: темношкірі повинні користуватися окремим туалетом, приймати їжу у спеціально відведений для цього час, відвідувати лише дозволені на законному рівні магазини та інші заклади.

«Леді, чи знали ви, що:

• 99% усіх хвороб темношкірі переносять із сечею.
• Майже всі ці хвороби загрожують білим постійною інвалідністю через брак імунітету, що міститься в темному пігменті темношкірих.
• Деякі бактерії білих також можуть можуть бути шкідливими для темношкірих.

Дорослі жінки остерігаються темношкірих, однак виховання дітей доручають саме їм, подеколи забуваючи про свої материнські обов’язки.

Потім міс Ліфолт хапає Мей Моблі (донька), за руку та шарпає нею, карбуючи кожне слово:

 – Мей Моблі не чіпай більше мого телефона! – а тоді до мене, – Ейблін (хатня робітниця), скільки разів я маю повторити, щоб ти тримала її подалі від мене, коли я спілкуюся по телефону!».

Життя темношкірих жінок та чоловіків справді складне. Щоденно вони піддаються  ризику і точно не знають, як  і чим закінчиться їхній робочий день: побиттям, смертю чи звільненням із роботи. Однак усі ці люди дуже сміливі й чесні, на відміну від своїх роботодавців. Ними хочеться захоплюватися.

Міс Скітер

Міс Скітер – представниця вищого світу, яку виховувала темношкіра жінка. Коли дівчина поїхала здобувати освіту, мати звільнила її, не пояснивши доньці за що саме.

Попри те, що міс Скітер – біла, їй прикро, що расове протистояння існує, і що через це страждає ціла раса. Якось вона запитала у служниці: «Хотіли б ви… щось змінити?». І власне з цього моменту розпочинається найцікавіше та найстрашніше у романі – Скітер таємно бере інтерв’ю у темношкірих служниць, поступово формуючи із них книгу. Себе як автора дівчина не зазначає, особисті дані жінок змінює. Та чи допоможе це їм уникнути неприємностей? Загалом так, але деякі білі подруги не схвалять благі наміри міс Скітер, відтак вона втратить все і всіх... Все і всіх, хто був присутній у її минулому житті.

Тривале спілкування леді з темношкірими жінками переросло у щиру дружбу. Відкривши для себе світ страждань людей, які народилися чорними, міс Скітер стало невимовно важко спілкуватися із подругами та розділяти їхні переживання щодо «туалетної реформи». Тому можемо сказати, що вона втратила тих людей, існування яких для неї перестало щось значити.

Мотив Кетрін Стокетт

Кетрін Стокетт написала роман «Прислуга» 2009 року, проживаючи у Нью-Йорку. Поштовхом до його написання послугували спогади письменниці про темношкіру служницю Деметрі, яка  виховувала її до 16 років. Коли дівчині виповнилося 24, вона залишила рідне місто.

У фінальному розділі роману «Подяки» авторка зізнається, що запізно зрозуміла, яким нелегким було життя темношкірих жінок у 1960-ті роки.

«Я більш ніж переконана, що ніхто у моїй сім’ї ніколи не запитував Деметрі, як це – бути чорною в Міссісіпі, працюючи на нашу білу сім’ю. Нам ніколи не спадало на думку запитати про це. Це було повсякденне життя. люди не відчували потреби з’ясовувати це питання».

Незважаючи на те, що Кетрін Стокетт виховувала «чорна» жінка, вона стверджує: «Прислуга» – це, загалом, художня вигадка». Однак ми розуміємо, що подібні ситуації могли мати місце в реальному житті.

Замість висновків

Роман «Прислуга» – це саме та книга, яку потрібно прочитати всім без винятку. Вона вчить нас розуміти одну просту річ: якою б не народилася людина, – чорною, білою, багатою, бідною, розумною, розумово відсталою, – вона заслуговує на повагу і має право на життя. І ніхто не має права знущатися над нею…