Жан-Поль Дідьєлоран «Читець у ранковому експресі»

«І як би хтось там не вважав, але щось колись має змінюватися у житті»

Наше життя сповнене пригод і поневірянь. Часом нам здається, що воно випробовує нас на міцність, та насправді, у більшості випадків, ми просто лінуємося розгадувати його складні загадки.

Сюжет книги – доволі простий. Спочатку читач потрапляє у внутрішній світ однієї людини – Вілена Ґіньоля. Це звичайний, нічим непримітний хлопець, котрий працює на фабриці з утилізації книг, хоча неймовірно любить літературу (сюжет поверхнево перегукується із романом-антиутопією Рея Бредбері «461 за Фаренгейтом»). Отримав посаду у книжковому пеклі він абсолютно «випадково»: чи то через відсутність достатньої мотивації, чи через інші особисті проблеми. Насправді Вілен мріяв працювати у видавництві, але все, що залишилося від цієї затії – маленька брехлива історія. Щочетверга він розповідає свої старенькій мамі про улюблену роботу і хороше життя. Щоправда, хлопцеві соромно і неприємно це робити, однак і розчаровувати рідну людину він не хоче.

Вілен працює на книгобійні 8 годин щоденно. Загалом це все, чим він займається. У вільний час герой роману лежить на ліжку, спілкується із рибкою, читає книги або блукає містом. Друзів у нього не так і багато, а сенсу в житті – ніби й взагалі немає.

Єдине, що приносить йому справжню втіху – читання уривків із книг у ранковому експресі дорогою на роботу. Сторінки з книг він «краде» з цеху, де разом із «колегами» знищує книги, прагнучи подарувати їм друге життя.

Варто зауважити, що Вілен – дуже чуттєва натура і чемний хлопець, котрий здатен на маленькі геройські вчинки. Єдина його проблема, як і проблема більшості юних хлопців, – нерішучість. Причина цього – відсутність підтримки і дуже непросте дитинство. Однак, попри усе це, він уміє цінувати людей, бачити у них особистість і найголовніше – слухати.

Життя нашого героя (а з ним і сюжет) різко змінюється, коли він знаходить флешку. На ній збережено текст, написаний від імені дівчини. Звати її Жулі, за професією вона –  прибиральниця у громадському туалеті, а за покликом серця – письменниця і мрійниця.

«Я кажу собі, що, можливо, одного чудового дня Земля не відновить своє обертання й зупиниться назавжди, а день і ніч залишаться на своїх позиціях, зануривши нас у вічний світанок. Я кажу собі, що коли все купувати у світлі, що народжується й додає пастельних тонів до всього, то війни, мабуть, перестануть бути такими огидними, голод – стане менш нестерпним, мир – тривалішим, бажання вранці ніжитися довго в ліжку – не таким великим, вечори – довшими й лише білість моїх фаянсових плиток не зміниться й збереже свій блиск під холодним світлом неонових вогнів».

Заочне знайомство із Жулі змушує Вілена змінитися, відважитися на рішучий крок (чи не вперше у житті). Бо, як на мене, до «зустрічі» із дівчиною, він був сконцентрований виключно на свої приватних проблемах і нещастях. Знищував книги, ненавидячи самого себе, і понуро плентався лабіринтом життя. У таку халепу потрапляє багато хто із нас. Не всім вистачає духу та сміливості обирати. Часто чомусь обирають саме нас. Однак усе можна змінити, якщо не в буквальному сенсі, то хоча б у моральному – переставити акцент із похмурого на світле, із неприємного – на приємне.

«Історія така, що лиха в ній по край,

Надія ж хай живе – надії не втрачай»

Закінчився роман дуже романтично (пробачте за тавтологію). Кожен отримав маленьку порцію щастя, яка змінила його життя. Бо для щастя, насправді, не так уже й багато потрібно. Та суть книги – зовсім не у коханні, а в тому, що людина може бути сміливою, але водночас і терплячкою; чесною, якщо того вимагають обставини, бо інколи брехня (історія із другом Вілена) може подарувати комусь надію; вірною собі, а не забаганкам суспільства. А ще вона повинна мати мрію. Нехай таку, що ніколи не здійсниться, але неодмінно мати!

Прочитайте цю книгу, коли з"явиться вільна хвилинка. Вона дуже цікава, сучасна (лексика тішить і дивує) і мотиваційна.