Ніколас Спаркс «Записник. Сторінки нашого кохання»

Це суперечлива історія про кохання двох людей із різних світів. Вона – дочка заможних батьків, а він – простак, якому не судилося бути успішним бізнесменом чи відомим адвокатом. Тому колись він її відпустив і відтоді жив спогадами про їхнє спільне і неймовірно щасливе літо. Та якось дівчина із минулого повернулася, щоб піти назавжди….

На перший погляд здається, що сюжет роману – простий і давновідомий. Хлопець із «низів» закохується у леді із «верхів». Вона відповідає йому взаємністю, однак у їхні стосунки втручаються батьки дівчини, котрі вимріяли для неї красиве і заможне життя. Закоханих розлучають і кожен із них іде своїм шляхом. Еллі стає нареченою успішного адвоката, а Ноа – власником будинку біля озера і простим працівником. Однак роман приваблює зовсім не сюжетом, а наповненням: листами, розмовами, неймовірно сильними почуттями.

Лінія кохання Ноа і Еллі – дуже глибока, ніжна й непередбачувана (певною мірою, на якомусь етапі інтрига зникає). Ноа – справжній романтик, однолюб, людина, яка вміє цінувати кожну мить життя, і насолоджуватися красою природи. Після розставання із Еллі він ніколи не втручався у життя коханої, не шукав випадкових зустрічей (лише один раз, коли повернувся із війни), надавши їй право зробити свій вибір. Замість неї його насправді зробила мати, та навіть це не завадило йому кохати її все життя. Усі стосунки Ноа із жінками рано чи пізно закінчувалися, адже жодну із них він не зміг впустити у своє серце.

«Я жінка, я відчуваю такі речі. Часом коли ти на мене дивишся, я знаю, що ти уявляєш іншу жінку. Наче чекаєш, що вона раптом вирине з нізвідки й забере тебе подалі від усього…».

Життя Ноа – поетичне, наближене до природи. А от Еллі – міське, унормоване, серйозне. Вона перестала малювати (хотіла стати художницею) і мріяти під тиском соціальних обставин, уподібнившись нареченому. Її це пригнічує, але вона не знає, чи можна щось змінити та й чи варто. Можливо, таким і має бути справжнє життя? Та якось до дівчини потрапляє газетна стаття, де мова йде про Ноа, і вона приймає рішення зустрітися із ним. Що нею керує? Бажання поставити у їхній історії крапку, щоб згодом спокійно одружитися і стати щасливою жінкою. Однак її план «падає», немов картковий будинок, від слабкого подиху вітру.

«Вони гойдалися на кріслах, пили чай, просто мовчали, занурившись кожен у свої думки. Неспокій, котрий її сюди привів, тепер зник. Еллі раділа цьому, проте хвилювалася через відчуття, що прийшли йому на зміну. У душі все кипіло й клекотіло, немов пісок у вирві. Вона намагалася заглушити в собі ці нові почуття, заховатися від них, але усвідомила, що не хоче, щоб вони зникали».

Коли закохані зустрілися, усе стало на свої місця. Почуття, які виникли між ними 14 років тому, не зникли із плином часу, вони досі «живі». А далі перед Еллі постала проблема людського вибору: бути багатою чи щасливою? Звісно, дівчина обрала останнє.

«У час смутку та скорботи я візьму тебе за руку та сидітиму поруч із тобою, я заберу весь твій біль на себе. Коли ти плачеш, я також плачу. Коли тобі болить, то мені теж болить. Тож разом ми маємо спробувати зупинити цей потік сліз та відчаю і пройти всіма звивистими доріжками життя».

Особливістю роману є ретроспекція (повернення у минуле, пригадування подій). Ноа читає Еллі записник, до якого вони занотували історію свого кохання у листах і спогадах, оскільки вона усе забула через хворобу. Вони живуть у пансіонаті для людей похилого віку, він досі її кохає, але тепер це кохання робить йому боляче. Щодня чоловік приходить до неї, сподіваючись, що вона впізнає у ньому свого Ноа… Колись він багато років чекав, що вона повернеться до нього, а згодом, – що вона просто пригадає його ім’я… 

Історія Ноа та Еллі – романтична і емоційна. Звісно, якщо ви не любите «солодкі» романи про кохання і сімейне щастя, то ця книга не припаде вам до душі. Та якщо ви романтична натура, – цілком можливо. На наш погляд, вона аж ніяк не призначена для розширення кругозору, а виключно – для естетичної насолоди!

«… Ти був і завжди будеш моєю мрією!».

Еллі