Джонатан Сафран Фоєр «Страшенно голосно і неймовірно близько»

Дев’ятирічний Оскар утратив батька. Чоловік загинув під час теракту у Всесвітньому торговельному центрі 11 вересня 2001 року. Сказати, що ця втрата стала для нього аж занадто великою – не сказати нічого. Світ хлопця перевернувся. Він боїться забути яким був його батько, а ще йому здається, що мама закохалася у іншого чоловіка…

На перший погляд здається, що Оскар абсолютно байдужий до того, що відбувається. Він жартує, ставить незрозумілі запитання, думає про бозна що у той момент, коли їде на похорон власного батька… Однак йому болить і, можливо, болить значно більше, аніж усім тим людям, які приїхали на кладовище. Адже батько був для Оскара центром Всесвіту. Тепер його Всесвіт зруйновано…

Будинок без тата став для нього чужим. Він уникає спілкування із мамою, бо вважає, що вона замало страждає і забагато сміється, прогулює заняття у школі, намагаючись скласти докупи уламки свого внутрішнього світу.

Якось, порпаючись в особистих речах батька, Оскар знаходить конверт із ключем усередині. Жодних інструкцій і пояснень щодо використання, жодних підказок, лише одне слово, акуратно виведене на папері: «Блек». Що б воно могло означати? Перше, що спадає йому на думку, - ключ має відкрити якийсь замок, про який мало хто знає.  

«Я підрахував, якщо брати до  уваги все – від замків на велосипедах і засувок на горищах до замків на скриньках із запонками, то вийде щонайменше 18 замків на одну людину, тобто у Нью-Йорку приблизно 162 000 000 замків, а це нереально багато!!!».

Але шукаючи в «гуглі» потрібну інформацію по запиту «Блек», хлопець приходить до висновку, що це прізвище. Тепер йому треба знайти потрібного Блека й дізнатися подробиці татової таємниці.

«Я з’ясував, що в Нью-Йорку живе чотириста сімдесят дві людини з прізвищем Блек».

Відтак Оскар розпочинає пошуки. Він ретельно проробляє маршрути своїх численних подорожей, продумуючи все до найменшої дрібниці: що скаже бабусі, як пояснить мамі довготривалу відсутність, що запитає у одного з Блеків, коли дістанеться до місця призначення. Подорожуючи з одного кінця міста в інший, Оскар вірить, що робить велику справу, і що всі його пошуки непозбавлені сенсу. Він носить із собою фотоапарат, знімаючи те, що йому здається важливим і потрібним, а потім вклеює знімки до свого альбому. Він живе думками про батька. Але одного дня усе змінюється. Оскар дізнається, кому належить ключ і що ним можна відкрити…

Сюжет книги розгортається навколо Оскара, однак у ній присутні й інші герої, які побіжно розповідають нам історію свого життя. Це бабуся Оскара та дідусь. Із певних причин колись вони не змогли збудувати щасливу сім’ю, і лише під кінець історії ми розуміємо, що цьому завадило. Здавалося б, який зв’язок їхніх історії з життям цього хлопчика? Прямий. Вони теж живуть вигаданими ілюзіями, теж шукають ключ від замка, але кожен від свого і аж занадто довго.

Але повертаємось до Оскара. Хлопець обійшов 9 округів Нью-Йорка, витративши на пошуки замка 2 роки. Він познайомився із десятками нових і абсолютно різних людей, які залишили в його душі особливий і незабутній слід. За цей час Оскар виріс  і його рана затягнулася. Він відпустив тата й наблизився до мами… Його світ знову став цілісним.

"- Я не маю нічого проти, якщо ти у когось закохаєшся, - сказав їй я.

- Я не збираюся більше ні в кого закохуватися, - відповіла вона.

- Але я хочу, щоб ти це зробила, - наполягав я".

Історія Оскара дуже глибока, як на мене. Адже втрата одного з батьків – це найбільша втрата, яка може бути, і людині потрібно дуже багато часу, щоб навчитися  жити по-новому. Дехто пише, що ця книга «висмоктана з пальця», і що автор лише показав, як правильно псувати папір. Цілком можливо, але всі ті «попсовані» сторінки говорять значно більше, аніж заповнені вщент. Проте це лише суб’єктивна думка однієї людини, у вас вона може бути іншою.  Я повірила Оскару, а чи повірите ви?

«Коли  я почав гортати сторінки, здавалося, що чоловік летить вгору, в небеса. А якби у мене було більше фото, він би залетів крізь вікно, назад у будівлю, а дим би всотався у діру, звідки вилетів би літак. Тато залишив би свої повідомлення у зворотному порядку, аж поки автовідповідач не спорожнів би, а літак полетів би задом наперед у Бостон»…