Статті про книги

Елджернон – розумово відсталий. Він не вміє писати і рахувати, фактично немає сім’ї та друзів. Єдина радість у його житті – убога робота в пекарні. Але якось, фактично в один день, усе змінюється і Елджернон перероджується із гусениці в метелика.

Автор: Деніел Кіз

Рік видання: 1959

Жанр: науково-фантастичний твір-розповідь (софт сайнс-фікшн) 

Шлях від себе

Чарлі Гордон працює в пекарні містера Доннера. У «Першому звіті, з бер» він розповідає: «Містер Доннер дає мені по одинадцять доларів на тиждень  і дає хліба та тістечко коли я попрошу». Це все, що потрібно цьому юнаку. Життя Чарлі просте й одноманітне. «Друзі» намагаються висміяти при нагоді, а шеф зекономити на платні. Здавалося б, усі щасливі. Але одного дня в розмірене існування хлопця «вриваються» люди в білих халатах. Вони хочуть провести над ним експеримент, в ході якого, якщо йому пощастить, він стане «славетним і його прізвище згадуватиметься в багатьох книжка», але для Чарлі важливо інше:

«Мені байдуже стану я чи не стану знаменитим. Я тільки хочу стати розумним як інші люде шоб я міг завести багато друзів які любитимуть мене…».

Із самого народження Чарлі знав і усвідомлював, що з ним щось не так. Він багато про це думав, аналізуючи поведінку батьків, а потім і сестри.  Заздалегідь міг передбачити, чим закінчиться розмова з мамою, що скаже батько, куди його відправлять подалі з очей. Всередині йому боліло, але нікого це не хвилювало. Просто ніхто не хотів пояснити йому, що він не такий як усі, але це не означає, що він поганий.

Опинившись сама на сам зі своєю долею, Чарлі вирішує ризикнути. Можливо, коли він стане розумним, мама знайде його і скаже: «Це мій син Чарлі». І можливо, вона більше не буде його соромитися. Відтак, експеримент – відкриває герою двері у нове життя.

Не розумом єдиним

Після операції Чарлі й справді стає розумним. Він спілкується із відомими науковцями, багато читає, точніше кажучи, годинами сидить у бібліотеці: «Моє навчання просувається добре. Університетська бібліотека тепер стала моєю другою домівкою. Вона виділила для мене приватну кімнату, бо мені вистачає однієї секунди, щоб проглянути друковану сторінку…».

Але в якусь мить він просто перестає бути людиною. Чарлі стає схожим на машину, яка швидко обчислює складні приклади, і формулює стилістично правильні речення. Він перетворюється в агресивного молодика, який ставить усе під сумнів і має на все свою скептичну думку.

Раніше він щиро кохав міс Кінніан. Вона допомагала йому навчатися, підтримувала й надихала. Простий і щирих хлопець припав і їй до душі. щось вабило її у його безпосередності. Однак після блискавичного «переродження» вона починає його дратувати. Міс Кінніан уже не така приваблива й цікава для нього, адже часом вона не знає відповідає на такі «прості» питання. Нового розумного Чарлі це дивує. І він відчуває, що між ними виростає стіна непорозуміння. Раніше вони не могли бути разом, бо тупим був він, тепер тупою стала вона.

Із Чарлі перестають спілкуватися колишні друзі і навіть містер Доннер. Він більше нікому не потрібен. Хлопця ця обставина дивує. Невже блискавичний розум  «відбирає» друзів, а не «додає»? Невже люди не хочуть спілкуватися із інтелектуально розвиненою людиною? Як виявляється, ні. Ніхто не хоче мати друга розумнішого аніж він сам.

Мереживо спогадів

Після операції Чарлі постійно повертається думками у дитинство. Він пригадує маму, батька, сестру, школу:

« - Його треба віддати до спеціальної школи. Державної спеціальної школи у Воррені. Ми не можемо тримати його тут. Батько витягав маму з кабінету директора, і вона все кричала та плакала. Я не бачив її обличчя, але її великі червоні сльози капали на мене…».

Його хвилює: чому мама вирішила його позбутися? Чому боялася сестра? Чому не захистив батько, хоча й намагався? Чарлі грузне у болісних роздумах. Все ускладнює самотність. Він не  може зізнатися у цьому бодай одній живій людині, адже, по-суті, немає кому. Але він вірить у те, що мама його любила, просто їй забракло сил стерпіти випробування сином.

Чарлі продовжує розвиватися і вдосконалюватися, переборюючи самого себе. І раптом, у якийсь окремий момент (під час дуже важливої конференції), Чарлі робить неймовірне відкриття: «Професори припустилися помилки, і її ніхто не помітив. Я хотів підхопитися на ноги й сказати їм про це, але не міг поворухнутися. Як Елджернон, я відчув, що сиджу в клітці, яку вони збудували навколо мене». І Чарлі втікає…

Шлях до себе

Чарлі винаймає квартиру в чужому місті. Він більше не хоче бути «музейним» експонатом. Байдуже, що його шукають, байдуже, що він украв Елджернона – мишу, над якою професори ставили експеримент. Усе, крапка. На його шляху до себе виникла нездоланна перепона: «Мені знову хочеться сказати тут те, що я вже сказав професорові Штраусу. Нікого не слід звинувачувати в тому, що сталося… Єдиним запитанням залишається: скільки я ще протягну?».

Із кожним днем стан Чарлі погіршується. Він не намагається щось змінити – марна справа. Єдине і останнє, що він хоче зробити у «розумному» житті, то це відшукати маму. І, власне, йому це вдається… Це була перша і остання зустріч розумного Чарлі з родиною. Він все-таки потішив матір, яка втратила здоровий глузд, не пробачивши собі слабкодухості…

…«Аліса знову підійшла до моїх дверей, але я сказав, іди геть, я тебе не хочу більше бачити. Вона заплакала і я теж заплакав, але я не хотів впускати її до себе, бо не хотів, щоб вона з мене сміялася. Я сказав їй, шо більше її не люблю й більше не хочу бути розумним. Хоча це неправда». Мозок Чарлі змінював форму, мова ставала простішою, думки примітивними. Він розумів це, але не міг зупинити процес: «Я радий шо як ви сказали я здобув другий шанс у житті шоб стати розумним бо я багато чого навчився й багато чого побачив на цьому світі бодай на коротку мить… Я не знаю чому я знову став дурний і шо я зробив не так…».

Чарлі знову став Чярлі з пекарні. Він забув усе, що знав, і всіх, кого встиг полюбити. Але він не шкодує, бо сповна використав свій шанс…

Історія «не такого Чярлі» вчить нас, що люди з розумовими відхиленнями або фізичними вадами можуть бути більш людяними, ніж  здорові, на перший         погляд, «Homo sapiens»». А ще вона доводить: усі мають право на життя, повагу, любов і розуміння. Усі і кожен. 

«P. S. будь ласка якшо матимете можливість покладіть квіти на могилу Елджернона на задньому подвір’ї» (відсутність розділових знаків збережена відповідно до тексту твору).


Прокоментувати

Увійти за допомогою

Коментрар успішно доданий!

Коментарі


В соціальних мережах

Рубрики

1

Рукописи не горять

Статті про книги

2

LifeStyle

Статті про життя

3

Дорогою ціною

Статті про відомих людей

4

Цитатник

Цитати з книг

5

Арт-простір

Фото та малюнки

6

Тіло&душа

Статті про здоров'я та психологію

7

Кімната роздумів

Думки людей про різні проблеми й на різні теми

Фоторепортаж

Цікаво


Незвичайний спосіб зробити каву смачнішою

А ви пили каву з сіллю?


7 "золотих" цитат Винниченка

7 "вічних" і надзвичайно актуальних цитат Володимира Винниченка


Лідія Осталовська "Акварелі"

Цитати з надзвичайно "живої" книги про єврейську та циганську трагедію.


Яблучно-сирна запіканка за 20 хвилин

А ви любите готувати домашні смаколики?

Підписатися

Будьте в курсі нового матеріалу та інших оновлень на сайті!

Ви успішно підписались на оновлення!

uptime