"Я никогда и нигде не умру", або історія про смерть заради життя

Автор: Етті Гілесум

Перекладач: Віра Меніс

Жанр: біографія

Рік видання: 2016

Рік перекладу: 2014

Передмова і формування книги: Ян Герт Гарландт

Особливість: книга формувалася на основі 8 зошитів, до яких у 1941-1943 роках Етті Гілесум записувала хроніку свого життя та життя єврейського народу, приреченого на неминучу гибель.

Історія Етті Гілесум трагічна і водночас пронизана світлом. Світлом віри і духовного зцілення. Проте шлях до цього зцілення був надзвичайно виснажливим і тернистим.

Ця мужня і досить юна дівчина – єврейка. До певного часу їй, як і всім її родичам, цей факт не заважав мирно і спокійно існувати на теренах Амстердаму. Але у 1941-1943 роках усе змінилося. Безперервні принизливі утиски, смерть та депортація євреїв... Без пояснень, без попереджень і законних підстав.

Етті розповідає, що до них доходили чутки про «нові правила» для представників єврейського народу, але до останнього усі сподівалися, що вони не посягатимуть на життя людини. Спочатку так і було: євреям заборонили купувати овочі та фрукти в магазинах, де їх купують німці; євреям заборонили їздити на велосипедах; євреям заборонили гуляти «між трьома деревами», бо влада вбачала у них цілий ліс. А потім розпочалися арешти. Людей відправляли у робочі табори, витягаючи їх посеред ночі з власних житлових помешкань… Амстердамом розлилася паніка.

Етті теж накрила хвиля розчарування і страху, але на дуже короткий проміжок часу. Важко повірити, але ця дівчина знайшла у собі сили, щоб постати проти режиму. Вона зуміла зазирнути в суть проблеми значно глибше, ніж усі разом узяті.

«Настоящий мир сможет восстановиться только тогда, когда каждый индивидуум найдет его в себе, когда вырвет из себя с корнем, победит ненависть к окружающим, какой бы расы они ни были, и превратит это во что-то, что не будет больше ненавистью, а со временем может быть, сможет стать даже любовью. Или этом слишком большое требование? И все же это единственное решение».

Ще до того, як влада відкрито взялася знищувати євреїв, Етті вела щоденник. До нього вона записувала усі свої думки та переживання. Для того, щоб жити і працювати, їй потрібно було шукати стимул, подеколи змушувати себе виконувати те чи інше завдання. Але коли розпочалися арешти, Етті вирішила: боятися замало, має бути ще щось.

«Преступна только система, использующая этих парней. И если речь идет об истреблении, то следует истреблять не самого человека, а зло, живущее в нем».

Відтак, Етті розпочинає боротьбу. Ні, вона не виходить на мітинги, не розповсюджує агітаційні листівки. Вона просто пробачає ворогу і впускає у своє серце Бога. Етті не боїться смерті, бо смерть – це не кінець, а лише початок чогось великого і невідомого. Дівчина переконана, німець може убити єврея, але це зовсім не означає, що система його зламала чи знищила.

«Я знаю, что в течение трех дней в трудовом лагере умру, лягу и умру, а жизнь, несмотря на это, считаю справедливой».

Цікаво, що Етті не береться засуджувати ані німців, які убивають євреїв, ані євреїв, які, охоплені страхом за своє життя, забувають, що коять.

«Никогда, разумеется, не удастся загладить того, что некоторые евреи помогают депортировать большинство остальных. Позже история вынесет за это свой приговор».

Єдина людина, котрій дівчина робить настанови чи змушує до чогось, це вона сама. Просто Етті знає, що вона надзвичайно сильна і вірить, що з допомогою Бога, вона знайде правильне застосування своїй силі. І вона його знаходить…

Книга надзвичайно складна й багатогранна. На сторінках свого щоденника Етті відкриває читачам свою незвичайну і суперечливу історію кохання (про яке можна написати окрему статтю), розповідає про страхи і плани на майбутнє, змальовує знищення цілого народу, який нічим не міг зарадити власному горю. На мою думку, робить вона не це не просто так. У кожній її думці чи фразі прочитується одна настанова: життя прекрасне за будь-яких обставин, людина завжди залишається людиною, навіть тоді, коли вона затиснута в лабети системи або стоїть біля її витоків.