Джоджо Мойєс «До зустрічі з тобою»

 «До зустрічі з тобою» - це історія про нещасного принца й затуркану простачку, успішного інтелігента й щиру офіціантку. Історія про кохання, біль та вибір. Історія, яка ставить багато запитань, але не на всі дає відповідь.

Він – молодий, успішний, діловий хлопець. Має усе, про що можна мріяти, і навіть більше. Але одного дня доля вирішує його провчити, хлопець потрапляє в ДТП, після якого стає інвалідом. Його життя втрачає сенс, а єдине про що він мріє, то це про скору смерть.

Вона – щира дівчинка з вічно здивованими очима й щирою усмішкою. Її місце роботи – кафе «Булочка з маслом», де вона готує каву й інші немудрі напої та страви. Дівчина немає освіти, а грошей, які вона отримує на роботі, ледь вистачає на життя. Однак вона знаходить у собі сили вірити в краще і «змушує» повірити в це інших. Але раптом кафе припиняє працювати, і Луїза опиняється на біржі праці. Вибір вакансій у неї невеликий. Точніше, його взагалі немає…

Так от. Уявіть собі, що в якусь мить шляхи цих абсолютно різних людей перетинаються. Цьому, звісно, сприяють не найкращі обставини, однак якби не вони, то навряд чи б наші герої колись зустрілися (навіть випадково).

До речі, хлопця звати Вілл Трейнер, дівчину – Луїза Кларк.

Шлях до кохання

Отож, ледь втративши роботу, Луїза відразу взялася за пошуки нової. Їй були потрібні гроші, а батькам Вілла Трейнора, як на те, – доглядальниця. Саме так шляхи наших героїв перетнулися. Але ніхто цьому «перетинанню» особливо не радів, скоріше навпаки. І Луїза, і Вілл були просто змушені стати «тимчасовими друзями».

Власне, з цього моменту дівчина майже кожен день проводила у товаристві Вілла. Спочатку вона намагалася якомога рідше потрапляти «шефу» на очі: готувала, прибирала й час від часу приносила йому ліки. Хлопець вперто не хотів упускати у свій маленький, сповнений жалю за нормальним життям, світ ще когось. Тим паче Луїзу Кларк.

«Знаєте, а ви одягаєтеся інакше, ніж усі інші тут. Я просто з нетерпінням чекаю, яке ненормальне поєднання ви продемонструєте наступного разу».

Однак згодом вона стала для нього найближчою людиною. Вони разом ходили гуляти, переглядали фільми і навіть відвідували концерти…

«Не хочу йти туди так одразу. Просто хочу сидіти й не думати… Я просто… хочу бути чоловіком, який ходив на концерт із дівчиною у червоній сукні. Просто ще кілька хвилин».

Природньо, що дві людини, які фактично живуть разом, з часом зближаються, а потім і закохуються одне в одного. У цьому немає нічого дивного й неприроднього. І жалість тут ні до чого. Це могло б статися й за умови, якби Вілл не був прикутий до інвалідного візка. Однак кохання у цій історій виконує особливу функцію, - воно додає їй особливої трагічності.

Шлях до себе

Що було далі, ви, певно, здогадалися. Звісно, кохання. Луїза робила все для того, щоб змусити Вілла жити: організовувала поїздки на природу/ театр, придбала спеціальне комп’ютерне обладнання для квадриплегіків, за допомогою якого він міг писати листи чи перебувати в інтернеті без допомоги сторонніх. Але цього було замало. Вілл багато страждав через нестерпний біль і різні інфекційні хвороби, з якими не могла боротися його імунна система. Тому навіть кохання до Луїзи не  вплинуло на його рішення прийняти смерть.

Як і у фільмі, так і у книзі дівчина знала, що планує зробити Вілл. Тому вона намагалася переконати його, що життя чудове й за нього варто боротися.

Годинами Кларк читала статті про квадриплегіків, щоб зрозуміти, як правильно організовувати дозвілля Вілла, спілкувалася із тими, хто змушений боротися із аналогічною хворобою. Однак усе виявилося марною затією. Вілл зробив те, що мав зробити. Але зовсім не тому, що він егоїст, а тому, що життя, яке у нього було, мало чим нагадувало життя.

Звільнивши себе від страждань, Вілл розв’язав руки батькам. Зокрема, батьку, який не міг покинути законну дружину через хворого сина-інваліда. Він позбавив Луїзу від зобов’язання кохати його й мовчки страждати. Але найголовніше – він заспокоївся сам.

Шлях до вічності

Можливо, хтось скаже, що Вілл вчинив неправильно, прирікши себе на «добровільну» смерть. Але ніхто не знає точно, як би вчинили ми, будучи на його місці. Кожна людина має право на вибір і його потрібно поважати. Врешті, Вілл «виштовхнув» Луїзу за межі її обмеженого життя, а це чогось варте.

- Я щаслива тут, - відповіла я.

- А не мали б.

- Вам подобається вказувати людям, що треба робити, чи не так?

- Лише коли знаю, що маю рацію.

Сюжет історії не новий, фінал теж можна було передбачити. Однак вона, як і десятки подібних, вчить нас цінувати життя, віддаватися коханню (навіть якщо фізично воно триватиме не так довго) і не боятися приймати доленосні рішення. Адже так важливо, щоб про тебе пам’ятав хтось надзвичайно рідний і близький, поки ти шукаєш шлях своєї вічності.

Ти так сильно змінила моє життя, більше, ніж ці гроші зможуть змінити твоє.

Не думай про мене занадто часто. Не хочу, щоб ти сиділа заплакана. Просто живи на повну.

Просто живи.