Епістолярний роман Оноре де Бальзака і «Північної зорі»

У житті Бальзака було чимало жінок, та лише одну він називав коханням усього життя – Евеліну Ганську. Жінку, на шлюб із якою він чекав 17 років.

Три листи

Молода, елегантно одягнена панянка, сиділа край вікна. В руках вона тримала книгу – роман Оноре де Бальзака «Шагренева шкіра». Дівчина захоплено перегортала сторінку за сторінкою, напівпошепки проказуючи вголос окремі речення, котрі справили на неї особливе враження.

 «... cуперечності виявляються в людині щоразу, коли душа сама роздирає себе надвоє. Закоханий прагне одягти свою кохану в шовк, угорнути в м'які тканини Сходу, а сам здебільшого лягає з нею на вбогу постіль. Честолюбець мріє про вершину могутності, а тим часом плазує в болоті лакейства. Торговець, нидіючи в сирій, нездоровій крамничці, споруджує величезну кам'яницю, з якої його сина, що дуже рано стане спадкоємцем, вижене рідний брат, вигравши в нього позов. Та врешті, чи існує щось невтішніше за доми втіхи? Дивна річ! Весь час борючись сама з собою, втрачаючи надію під гнітом лих, а від лих рятуючись сподіваннями на майбутнє, людина в усіх своїх учинках виявляє непослідовність і слабість. Тут, на землі, ніщо не буває повним, крім нещастя», - «Шагренева шкіра».

Це Евеліна Ганська (дівоче прізвище – Ржевуська), юна дружина багатого поміщика Вацлава Ганського, а за сумісництвом – палка прихильниця романтичного французького письменника Оноре де Бальзака. Через помітну різницю у віці (22 роки) чоловік не поділяв захоплення дружини подібною літературою, однак читати їй не забороняв.

Проте Евеліна не просто зачитувалася книгами Бальзака, вона у нього закохалася. Спочатку, як у митця, і лише згодом, як у чоловіка.

«Я читала ваші твори, а серце моє калатало. Ви показуєте високу гідність жінки. Її кохання – дар небес. Мене захоплює у вас надто чутлива душа. Завдяки їй ви розгадали душу жінки», – написала Евеліна у листі до Бальзака, йменувавши себе Іноземкою.

Усього вона надіслала письменнику три листи. А потім попросила, щоб він розмістив у газеті «Котідьєн» оголошення: «Пан О. Б. отримав лист від Іноземки». Збентежений і трохи здивований Бальзак прохання таємничої Іноземки виконав.

Таємне кохання

За рік листування Бальзак і його юна прихильниця стали духовно близькими. І коли Евеліна подорожувала із чоловіком Швейцарією, 1833 року, вони влаштовали перше таємне побачення.

Зустрівшись із головним героєм своїх мрій, юна графиня трохи розчарувалася, оскільки Бальзак не був красунчиком. Натомість Евеліна справила на митця неймовірне враження. Після близького знайомства він засипав кохану романтичними листами, сміливо називаючи її дружиною.

«Моя дорога, моя кохана дружино, для мене тепер невимовно чудово відкрилося нове життя. Я бачив тебе, говорив з тобою, наші тіла уклали такий же союз, як і наші душі...».

Митець умів вражати жінок. Він читав багато книг, майстерно володів літературним словом. Тому варіантів у Евеліни було небагато. «Під тиском» ніжних почуттів вона віддала Бальзаку своє серце. Однак неофіційно, адже розлучитися із чоловіком вона не могла. 

Їхнє романтичне листування тривало 17 років. Бальзак написав дівчині 444 листи і присвятив декілька творів: повість «Серафіта» (1835) та роман «Модеста Міньйон» (1844). А Евеліна за цей час народила законному чоловіку доньку, яку назвала Ганною (Анною). Спільних дітей у пари не було. 1845 року жінка завагітніла, але дівчинка народилася передчасно і померла. Так мрія Бальзака стати батьком залишилася лише мрією.

Коротке сімейне життя

Закохані перестали приховувати свої стосунки лише після смерті Вацлава. Восени 1847 року Бальзак переїхав в Україну. З купою боргів і підірваним здоров’ям. Та незважаючи на це, він намагався працювати, щоб поліпшити своє фінансове становище. Хоча великої необхідності в грошах Бальзак не мав. Маєток Ганських був затишним, просторим і красиво умебльованим. Його утриманням займалася Евеліна. Всі інші фінансові питання також вирішувала вона. До слова кажучи, жінка походила зі знатного роду. Її брата, Генріха Ржевуського, вважали впливовим літератором. А батько першого чоловіка, Вацлава, був Київським і Житомирським хорунжим і мав у власності землю.

1850 року Бальзак та Евеліна повінчалися у церкві Святої Варвари в Бердичеві і відразу подалися до Парижа. Але під час подорожі самопочуття чоловіка різко погіршилося. Його хвороба (гіпертрофія серця) ускладнилася, внаслідок чого він повністю перестав рухатися. У листі до брата графиня писала: «… пан Бальзак приречений і навіть при найкращому догляді не зможе протягнути довго». П"ять місяців потому,18 серпня 1850 року письменник помер. У цей час жінка міцно тримала його за руку…

 «Єдине, що залишилося мені тепер у моєму нещасті, – це очистити його пам’ять, сплатити борги, які над ним висіли, і дбати про його матір, як про свою. Не жалію ні за чим, не докоряю собі. Мало жінок мали таке щастя, яке мала я: бути другом, порадником, єдиною любов’ю людини, яка завжди вважатиметься одним із найбільших письменників свого часу. І я можу тільки пишатися тим, що була його натхненням, утіхою, підтримкою, коли світ глузував iз нього й не хотів вірити в його геній, і що завдяки мені, моїй любові та моїй відданості його останні дні на землі були щасливими, що хоч на короткий час він зазнав цілковитого щастя, здійснених сподівань», - написала Евеліна у листі до брата після смерті Бальзака.

І свою обіцянку жінка виконала…

Історія кохання Евеліни Ганської та Оноре де Бальзака – неймовірно цікава і суперечлива. Одні називають письменника альфонсом, інші звинувачують графиню у бажанні прославитися. Як було насправді, напевно, не довідається уже ніхто. Та й чи варто?!