Марґарет Етвуд «Сліпий убивця»: сімейні таємниці за лаштунками літератури

Чужі сімейні таємниці завжди цікавили людей. Неважливо, справжня історія, чи вигадана, тим більше, якщо в ній є протагоністи й антагоністи. Література – не виключення. Особливо, якщо автор подібної історії – жінка-феміністка. Роман Марґарет Етвуд заслуговує на увагу не тільки через те, що він належить перу авторки, і навіть не тому, що вона отримала за нього Букерівську премію. «Сліпий убивця» –  це доволі глибокий і змістовний художній твір, про який варто поговорити.

Про автора

Марґарет Етвуд – канадська англомовна письменниця, поетеса, літературний критик, активна охоронниця природи. Книги Етвуд чотири рази номінували на Букерівську премію, а сама письменниця отримала як мінімум три вагомі літературні нагороди. В активі Марґарет є також премія Артура Кларка, яку вручають за кращий науково-фантастичний роман.

Про книгу

«Сліпого убивцю» видав КСД. Мінімалістична обкладинка відразу вказує на те, що головною дійовою особою у книзі буде жінка. Перекладачка провела хорошу роботу – текст легко читати і сприймати. Нормативної лексики у книзі мінімум. Загалом технічних нарікань до книги немає, грубі помилки в тексті відсутні.

Сюжет

Айріс Ґріффен (раніше Чейз) – літня жінка, яка мешкає в провінційному канадському містечку. Айріс має декількох людей, які їй допомагають, та загалом вона одинака. Багато хто з молодих людей каже, що в старості буде писати мемуари. Ґріффен теж вирішила це зробити. Днями, якщо дозволяє погода, жінка гуляє, а потім, повертаючись додому, пише мемуари. Айріс надіється, що її щоденник колись прочитає онучка, з якою вона дуже хоче зустрітися.

Щоденник – це історія життя Айріс та всієї її сім’ї. Найцікавіше в цих мемуарах починається після знайомства сестер Чейз із дивним письменником Алексом Томасом. Через кілька років, уже в дорослому віці, Лора, молодша сестра Айріс, скоює самогубство. Єдине, що залишилося від жінки, – роман «Сліпий убивця», авторства Лори Чейз. Читаючи книгу, Айріс розуміє, що на її сторінках змальована частина їхнього із сестрою життя. Тому, вірогідно, вона може розкрити секрет таємничого самогубства Лори.

Тема

Тема твору – сімейні стосунки. Айріс у своїх мемуарах, можливо, вперше відкрито говорить про себе та своїх рідних. Сім’я у цій оповіді, чи то навіть сповіді, займає дуже важливу роль. Основа роману – це не самогубство Лори і навіть не роль Алекса Томаса у житті сестер. У епіцентрі всього – велика і навіть велична сім’я, у якій майже кожна людина – неординарна особистість.

Ідея роману полягає в сутності сімейних таємниць. Після прочитання щоденника Айріс виникають питання щодо того, чи правильно робила вона й інші люди у певних ситуаціях. Право вибору є в кожної людини, але як вона ним скористається – це вже інша справа. Письменниця, вочевидь, схиляється до того, що в кожній сім’ї є свої таємниці. Ця думка суперечлива, однак, враховуючи історію людських стосунків, має право на існування.

Головні дійові особи роману:

• Айріс Ґріффен – головна героїня;
•  Лора Чейз – молодша сестра Айріс;
• Алекс Томас – письменник і приятель сестер;
• Річард Ґріффен – чоловік Айріс;
• Вінніфред Прайор Ґріффен – сестра Річарда;
• Ріні – економка й головна наставниця сестер.

(Фото: КСД)

Головні дійові особи роману перераховані недарма. Це ті люди, навколо яких на час прочитання книги закрутиться весь світ. Насправді, роман не настільки захопливий, щоб «ах», але письменниця зробила ставку на сімейні таємниці – і це спрацювало. Спочатку історія сім’ї Чейзів може здатися банальною і нецікавою, але авторка поступово відкриває читачам якісь нові факти, що змушують перегортати сторінки.

Плюси роману

Кілька сюжетних ліній. Алекс Томас постійно розповідає коханці різні історії про сліпих убивць. Це трохи відволікає від основного сюжету, але любителям фантастики й художнього різноманіття має сподобатися.

«Живі» персонажі. Зробити книжкових героїв живими – це велика майстерність. Етвуд зробила своїх персонажів максимально реальними, що дає змогу читачам зануритися в історію майже справжньої сім’ї;

Драма. Письменниця почала книгу з драматичного моменту – і правильно зробила. Без загадкової загибелі Лори роман був би простою історією, навіть попри таланти авторки.

Назвати «Сліпого убивцю» звичайним наративом було б дуже просто. Доцільніше буде віднести роман до субжанру сімейної драми. У книзі є все й водночас немає нічого. Начебто є сюжет, але він нединамічний. Є історія, але вона не достатньо заплутана, як би того хотілося вибагливим читачам. Однак любителям жанру «Сліпий убивця» сподобається. Ця книга – поступова, повільно викладена, але цікава історія одної сім’ї.  З багатьма твердженнями письменниці можна не погодитися, але права на авторську позицію ніхто не відміняв.

«Сліпий убивця» – це не тільки роман-історія, а ще й роман-наука. На прикладі кожного героя можна чомусь навчитися. Точніше дізнатися про те, чого не варто робити заради збереження сім’ї. Етвуд зачепила багато важливих питань: людських стосунків, ролі жінки в сім’ї, чоловічої психології та інших. Після прочитання роману є над чим подумати. Особливу увагу письменниця звернула на таємниці, які недвозначно впливають на людські долі.

(Фото: КСД)