Ель Луна «Між треба та хочу. Знайди і плекай свою пристрасть»

 «Надто часто ми відчуваємо, що не живемо повним життям, бо не даємо повністю розкритися нашим здібностям».

Дизайнер, художник та письменник Ель Луна опублікувала есе «Між треба та хочу» в мережі Інтернет одного звичайного ранку. Чи сподівалася вона тоді, що за кілька тижнів її творіння твітне більше ніж 5 мільйонів користувачів, а прочитає понад чверть мільйона людей? Напевно, ні. Вона просто вирішила показати світові своє хочу, і він його прийняв.

А чого чекаєте ви? Чи, можливо, ваше хочу витіснили численні треба?

Хочу чи треба?

Що спільного між роботою, кар’єрою та покликанням? Нічого або все. Зазвичай робота – це те, що ми називаємо словом треба, а покликання – словом хочу. Небагатьом щастить мати три в одному: робота-кар’єра-покликання.

Треба – вимушене, далеке від покликання, хочу – омріяне, близьке до покликання.

Що легше: ХОЧУ чи ТРЕБА?

Вінсент Ван Гог обрав хочу, отримавши за життя від людей тільки осуд і несприйняття. Нині ж його називають геніальним художником. Тому, очевидно, що із хочу не все так просто. Але вам може пощастити трохи більше, ніж Ван Гогу.

У нашому житті існує багато різних треба, які заважають нам розгледіти хочу. Ель Луна вважає, що із ними  необхідно прощатися, з’ясувавши, коли і навіщо вони з’явилися у вашому житті. Бо всі наші треба – це маленькі щити, за якими ми ховаємося від свого світу Хочу.  

«Треба працювати в офісі», «треба виправдати сподівання батьків», «треба знайти високооплачувану роботу», «треба здобути вищу освіту», «треба одружитися до тридцяти років, народити трьох дітей і навчитися смажити котлети» тощо.

Ці треба нам нав’язує оточення, суспільство і ми самі у процесі соціалізації. І від цього нікуди не подітися. Але коли наше життя перетворюється на суцільне треба, воно перестає бути нашим життям. Ним користуються інші, а ми лишень виконуємо певні команди.

«У житті є дві стежини: треба і хочу. Ми опиняємося на роздоріжжі знову і знову. І щодня мусимо обирати».

Звісно, без треба життя неможливе. Ви можете хотіти лише малювати картини, але все-таки вам треба тримати будинок у чистоті, займатися спортом, готувати борщ, виховувати дітей і т. д. Тому цілком позбутися від побутових треба вам не вдасться. Однак це ніяким чином не заважає вам відмовитися від більшої частини творчо-професійних треба, поставивши між роботою, кар’єрою та покликанням знак рівності (а це можливо?).

Де знайти своє хочу?

Шукаючи своє хочу, авторка радить зазирнути у дитинство, пригадати, чим ви захоплюватися тоді, коли треба у вашому житті було не так багато.

Не вдалося дістати потрібне хочу з архівів пам’яті? Подумайте, чим би ви зайнялися, якби мали вдосталь часу і грошей? Записалися б на танці, написали книгу, вивчили італійську мову, завели кулінарний блог? Окресліть бодай одну «хочу-мрію» і щодня намагайтеся щось зробити для її досягнення.

Ель Луна попереджає, що замінити треба на хочу буде складно. Адже більшість із нас не може кинути все в один момент, з головою поринувши у творчість. Тому деякий час (а може, і все життя) вам доведеться поєднувати роботу й покликання (умовний знак рівності). І це нормально. Працювати продавчинею у супермаркеті, офіціанткою чи сантехніком не соромно. Соромно не працювати взагалі, убиваючи байдужою лінню власні таланти.

«Якщо ваша дорога лежить перед вами як на долоні й ви бачите наперед кожен крок: то не ваша дорога. Ваша дорога та, яку ви прокладаєте крок за кроком. На те вона й ваша».

А якщо вам не вистачає часу на покликання, значить воно фальшиве. Бо, погодьтеся, 10 хвилин для хочу можна знайти щодня за будь-яких обставин.

Відомий радіопровідник та письменник Паркес Кадман  із 11 років працював на шахті, тягаючи візок із вугіллям від пункту навантаження до пункту розвантаження. Розвантаження одного візка з вугіллям тривало близько 2 хвилин. Цей короткий проміжок часу Паркес витрачав на читання книг. За 10 років роботи на шахті він прочитав понад 1000 книг. І це допомогло йому стати тим, ким він став, оскільки можливості здобути освіту у нього не було. Наполегливість і самоосвіта відкрили йому шлях до хочу-мрії.

«Якщо ви не знаходите часу на речі, які маєте за пріоритетні, можливо, вони для вас не такі вже й важливі».

Як подолати страх?

Ніхто не знає, як боротися зі своїми страхами правильно. Тому спробуйте поборотися із ними хоча би якось. Наприклад, запишіть їх на папір, придумавши для них смішні назви, і почепіть список страхів на видному місці. Можливо, це допоможе вам їх прийняти і «розбоятися».

А поки він там висітиме, поступово втілюйте своє хочу в життя. Ель Луна радить починати з малих кроків: напишіть один абзац оповідання, зробіть перший мазок на чистому полотні, придбайте книгу з ораторського мистецтва, зніміть коротке відео для каналу на YouTube.

Почніть робити бодай щось, ризикніть заявити світові про себе і страхи почнуть зникати.

«Хочу вимагає дій. Потрібно щось робити. Це той маленький величезний урок, до якого можна готуватися днями, роками, а іноді й усе життя. Коли ви готові, ви позначаєте цей момент якось дією – будь-якою: байдуже, великою чи малою. Так починається дорога до хочу».

Звісно, у вас будуть моменти зневіри й розчарування, та якщо ви справді маєте намір змінити своє життя, мусите йти до кінця.

Не налаштовуйте себе на одномоментну перемогу, не мрійте про світову славу, просто намагайтеся робити свою роботу якісно і з задоволенням. Тоді успіх сам вас знайде, а страх покине.

Замість моралі

Наші мрії реальні, а таланти живі. І все, що від нас вимагається, це почути приглушений внутрішній голос свого хочу, купити фарби/ новий записник/ форму для випічки і почати створювати.

А якщо ви не знаєте, як на це зважитися, прочитайте книгу «Між треба та хочу. Знайди і плекай свою пристрасть». Вона не допоможе вам відрити Америку вдруге, не відповість на всі важливі запитання, не допоможе скласти ідеальний план дій… Але вона пояснить, чому так важливо не згубити своє хочу.

Ілюстрації із книги: bizz.monolith.in.ua