Марічка Крижанівська «Тіні»: між трьома світами

«Тіні» – це перший роман Марічки Крижанівської для дорослої аудиторії. Над ним письменниця працювала протягом трьох років, періодично приїжджаючи до Карпат у відпустку.  

Ідея написати гуцульський детектив з’явилася у авторки, коли вона готувала сюжет із нагоди 50-річчя фільму «Тіні забутих предків», відзнятого вірменсько-українським кінорежисером Сергієм Параджановим. Їй вдалося поспілкуватися із місцевими жителями, які знімалися у масовці, та дізнатися деякі цікаві подробиці про знімальний процес. Однак письменниця зазначає: «Гуцульська міфологія та культура мене цікавили завжди».

Працюючи над романом, Марічка зібрала багато інформації про зйомки однойменного фільму та детально ознайомилася із міфологією гуцулів. Напевно, це допомогло їй вигадати нетиповий сюжет, поєднавши у романі різні часові простори. 

Події у романі розгортаються у трьох вимірах: прадавні часи, 60-ті роки минулого століття та наші дні.

Прадавні часи телепортують читача до Карпат, пронизаних міфологією, де духи та люди співіснують у гармонії, переймаючись цілісністю світу. Однак між ними все ж точаться чвари та виникають непорозуміння.

Так, Бісиця, яка живе за законами зла, викрала людське дитя, але мала необачність потрапити на очі Чугайстру. Лісовий дух відбиває у неї немовля, беручи на себе відповідальність за майбутнє хлопчика та світу.

Чи правильно чинить Чугайстр? Чи зможе малюк стати повноцінною частиною світу духів? Часу на роздуми нема, залишається покладатися на долю.

Хлопець росте чемним, але не завжди чесним із собою та батьком, яким для нього став Чугайстр. Він мріє про людське життя, зловживаючи довірою та особливими дарами лісових духів-родичів. Врешті-решт це призводить до трагедії, яку можна було передбачити (чи це фатум?).

Паралельно зі світом духів розгортаються події в 60-х роках минулого століття. Сергій Параджанов приїздить до Карпат знімати фільм за повістю Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». Він живе у місцевих гуцулів, активно цікавиться тамтешніми звичаями та обрядами, бо має на меті відзняти шедевр.

Режисер впроваджує нові правила роботи, обирає незвичні ракурси, дивуючи і водночас дратуючи знімальну групу.

Після перегляду перших епізодів майбутнього фільму Юрій Іллєнко (оператор та кінорежисер) та Лариса Кадочникова (роль Марічки) приймають рішення відмовитися від подальшої участі у зйомках. Та чи наважаться вони на такий рішучий крок?

Варто зазначити, що на початку роботи над кінострічкою Параджанов та Іллєнко конфліктували і навіть хотіли стрілятися. Однак у їхній поєдинок втрутилися вищі сили, примиривши двох заклятих ворогів.

Третій часовий вимір належить нашим сучасникам, котрі прибувають до Криворівні знімати програму про ювілей фільму «Тіні забутих предків» Параджанова. Однак перебування у Карпатах не обмежується робочим візитом. Олеся, журналістка зі Львова, спілкуючись із померлим мольфаром, дізнається, що має причетність до напівміфічного роду Гутенюків.

Дівчина починає копати глибше, пам’ятаючи дивну пораду мольфара: «Стережися Обмінника».

Забігаючи наперед, постає запитання: чому вона мала остерігатися саме його, якщо він не мав наміру заподіяти їй щось лихе? Дійсно, вона була приманкою, однак Аріаднику був потрібен дехто інший. Та й історія-зізнання родички із Аргентини тільки все ускладнила. Чи, можливо, саме подарований нею Духобор врятував дівчині життя? 

Поруч з Олесею завжди знаходиться Ярема, оператор, із яким вони працюють у парі. Його образ найскладніший, а тому найцікавіший. Бо то тільки на перший погляд може здатися, що він простий смертний. Про нього хочеться дізнатися трохи більше: як він жив із почуттям провини, чи думав про те, що його розкаяння можуть відкинути, не повіривши у щирість намірів? Але, на жаль, авторка не приділяє цим питанням значної уваги, тому інколи виникає відчуття, що образ Яреми нецілісний. 

Роман – яскравий, заплутаний та насичений подіями. Читати його цікаво, але інколи виникає почуття надмірності та недосказаності. Приміром, збираючи матеріал для сюжету про Параджанова, Олеся з Яремою зафільмували розмову з померлим мольфаром Нечаєм. Потім вони показали це відео місцевому священику, не на жарт його здивувавши («Ото й дивно, бо його кров і плоть я особисто ховав…»). Однак чи побачили його телеглядачі, чи увійшов він до програми? Історія обривається без будь-яких пояснень.

Також у романі авторка порушує тему еміграції. Це актуальна й болісна для України тема. Читач має нагоду побачити і позитивний бік життя людей, котрі емігрували, і негативний. «Звичайно, доньцю, наші діти й онуки вже не мають такої прив’язаності з Україною, як ми, старше покоління…». Тут, звісно, виникає ще одне складне запитання: чому дійти й онуки не прагнуть повернутися додому, у вільну країну?

Загалом же гуцульський детектив Марічки Крижанівської порушує дуже багато тем, на які можна дискутувати годинами. А ще він змушує поглибити знання про зйомки фільму «Тіні забутих предків», ознайомитися із культурою, міфологією та гуцульським говором, надихає гайнути до Карпат. Певно, високі гори приховують ще чимало детективно-містичних історій.

Голоіне фото: starylev.com.ua