Джек Лондон «Мартін Іден»

Не суспільний статус робить людину розумною чи цікавою, а її знання і вміння володіти словом. Можна не закінчувати університет, але бути цілком ерудованою особистістю. Для цього потрібно мати лише одне – бажання розвиватися і працювати над собою. Час і можливості знайдуться.

«Мартін Іден» – це автобіографічний роман Джека Лондона (справжнє ім’я – Джон Гріффіт Чейні), американського письменника XX ст., який став справжнім відкриттям для Америки та світу. Власне, як і його твір «Мартін Іден».

Історія цього хлопця – захоплююча і водночас трагічна. Без освіти та становища він прагне стати частиною світського товариства. Щоб досягнути мети, молодий чоловік спить по 4 години на добу і майже не їсть. Ідену доводиться нелегко, адже суспільство звикло сприймати людей лише трьох категорій: заможні чиновники, неосвічені робітники і волоцюги. До жодної із них він не належить, але оскільки немає роботи, яка б приносила йому заробіток, зазнає нищівної «критики». Прочитавши десятки книг, осягнувши чимало життєвих істин, Мартін намагається довести, що він чогось вартий. Однак ані кохана Рут, ані її батьки, ані сестри його не розуміють.

Мартін потрапляє у двояку ситуацію: коли він був дурненьким матросом, людям було його шкода; коли він став розумним, його стали зневажати. А чому стали зневажати? Тому що перестали розуміти. Рут списує усе на брак університетської освіти, її батьки – на норовливу вдачу й відсутність виховання. І даремно він намагається переконати їх у зворотному.

Головне, що змушує Мартіна рухатися далі й не коритися долі, – це письменницька праця і кохання.

«На цім світі все нетривке, крім кохання. Кохання, якщо воно сильне, не збивається з шляху і не спотикається на кожному кроці».

Він із неймовірним запалом працює, пише сотні оповідань та поезій, щоб скоріше стати чоловіком Рут. Однак є одне «але» – ніхто не хоче друкувати його творіння.

Щодо Рут. Як на мене, це звичайна, примітивна дівчинка, котра не вміє дивитися далі свого носа. Кожне слово її батька чи професора, чи іншої відомої людини – аксіома, котра не підлягає оскарженню. І тому коли Мартін наводить їй вагомі агрументи, вона вчиняє милу дівчачу «істерику». Їй бракує знань, проте вона вважає себе розумною. У закоханих виникає конфлікт, але не через освіту, а через вміння/ невміння чути інших і визнавати свою неправоту. Навіть будучи уже досить освіченим, хлопець із радістю дослухається до порад розумних людей. Рут робить навпаки. Вона боїться здаватися «не такою, як усі», говорити про маловідомі факти, відрізняти правду від брехні. Загалом дівчина, як і її батьки та все оточення, – слабкодуха й обмежена. Найцінніша її порада коханому – «учіть латину, вона організовує мозок» або йдіть працювати. Коли Іден ледь не помирає із голоду, вона пропонує йому кинути палити і купує мікстуру. Хоча мала б купити шматок м’яса, принаймні, якщо справді його кохає.

Єдиний, хто розуміє Ідена – це Бріссенден. «Дивакуватий» письменник і філософ, котрий, як і Мартін, знаходиться поза рамками традиційного суспільства.

Врешті, наш герой досягає слави, але це не робить його щасливим. Метою хлопця було писати високохудожні тексти, а не збирати чеки. Тому він втрачає будь-який інтерес до життя. Надмірна любов людей його дратує. Адже коли він був простаком, вони відвертали від нього голову. Нині запрошують на обід, а Рут пропонує своє кохання (і не лише вона). Власне, це дуже яскраво характеризує тодішнє і сьогоднішнє суспільство. Якщо ти упіймав промінь слави (байдуже якої і як), із тобою носяться, немов із писаною торбою. Та щойно ти зникнеш із поля зору, про тебе збудуть.

Закінчується роман доволі трагічно. Хоча, це все залежить від того, хто як трактуватиме фінал. Та якщо серйозно, то роман «Мартін Іден» – це унікальна річ, її мусять прочитати усі, хто взагалі читає книги. Вона має позачасову актуальність, адже викриває вади людей та суспільства. А ще доводить, що кожен із нас може досягти будь-яких висот, якщо справді цього захоче.