Анн-Софі Брасм "Дихай"

«У підсумку ми самостійно формуємо і життя, і самих себе. Це нескінченний процес аж до смерті. І відповідальність за наш вибір повністю лягає на нас» (Елеонора Рузвельт)

Це вражаюча історія про життя людини, її вибір та право на щастя. Звісно, у ній є частка правди та вигадки, але, без сумніву, вона надзвичайно повчальна.

Головна героїня книги – Шарлен Боер. Їй 19 років і вона сидить у в’язниці за вбивство, яке скоїла у 16. Власне, із цієї розв’язки і розпочинається історія. Далі дівчина розповідає, як і чому це сталося.

Життя Шарлен було безбарвним і позбавленим сенсу. Мама і тато не помічали, що у доньки проблеми із психікою і «конфлікт» із життям. А єдина подруга, Сара, розгледівши це, вирішила використати дівчину, щоб здобути собі авторитет. Вона перетворила Шарлен на «собачку», яка всюди за нею бігала і виконувала дебільні доручення чи, приміром, терпіла кпини Сари. Та й по всьому.

«Оскільки я не знала, що відповідати, Сара відповіла замість мене:

- Чи має вона хлопця? Ви жартуєте? Зрештою, це логічно, Шарлен, невже якийсь менш-більш розважливий хлопець захотів би такий фрукт, як ти, га?».

Однак вражає не тільки це, адже ми знаємо, що підлітки бувають надзвичайно жорстокими, а й абсолютна байдужість батьків обох дівчат.

«- Ти що, досі стоїш, наче дурепа? Замість того, щоб стовбичити і нічого не робити, йди краще допоможи моїй мамі розвантажити машину, бо в мене купа інших справ».

Невже мама Сари не помічала, як її донька знущається над подругою?

Щодо батьків Шарлен. В історії описується випадок, коли дівчина навмисно бігла велику дистанцію, попри нестерпний біль у грудях (у неї астма), щоб задихнутися і померти. Коли батьки побачили її на лікарняному ліжку, вони не запитали у неї, чому вона не скористалася балончиком із ліками, відчувши, що втрачає свідомість. Вони так погано знали свою доньку, що навіть не подумали про невипадковий перебіг обставин.

«Вентолін», Шерлін, «Вентолін». Він у тебе в кишені. Він нам потрібен», - голосили легені моєму мозкові. «Ні, - казала я їм. Потерпіть іще трохи. Вже майже кінець. Щойно ми дістанемося фінішу, вам уже не буде потрібно повітря, обіцяю».

Поступово у дівчинки руйнувалася психіка. Вона дедалі частіше замислювалася про самогубство, ненавиділа себе, школу та родину. З часом у неї виник страх перед життям і ненависть до себе.

«І коли я ввечері лежу в ліжку, то чую ніби нашіптування приспіву: «Ти потвора, Шарлен, потвора. Убий себе, так краще».

І Шарлен убила, але не себе, а свою найкращу подругу.

«Чому», – подумаєте ви? Про це розповідає сама Шарлен, пишучи щоденник-монолог. Одна із причин – ненормальна (маніакальна) любов до подруги, яка нахабно користувалася її слабкостями. Шарлен усвідомлювала, що така прив’язаність – це погано, але нічого не могла вдіяти. Її розумом керували любов і залежність. І, на жаль, навіть переш кохання не змогло вилікувати її хвору душу.

«А тепер Сара пройшлася по моєму життю й спустошила його. Моє життя було в руїнах. Я була слабкою людиною – вимученою, наляканою, мовчазною. Підкореною. Втративши силу, тепер я була особою без тотожності».

У кінцевому підсумку хочеться сказати, що роман-оповідання «Дихай» викликає неоднозначні почуття. З одного боку, Шарлен вражає надзвичайною відвертістю і щирістю, а з іншого, лякає рішучістю і байдужістю.

«Я зробила найрішучіший вибір за все своє життя» (мова йде про вбивство).

Однак ми радимо вам прочитати цю невеличку історію. Вона варта вашої уваги, адже на 125 сторінках Анн-Софі Брасм вдається підняти низку надважливих проблем: проблема батьків і дітей; проблема морального вибору; проблема залежності людини від людини; проблема сімейних стосунків; проблема виховання тощо. Так, вони не нові, але досі актуальні.