Енквіст Пер Улоф «Книга про Бланш і Марі»

«Любов перемагає все»

У суспільстві існує стереотип, що жінка – слабка істота. Та насправді це зовсім не так. Жінки значно сильніші за чоловіків, вони здатні не лише кохати їх, а й пробачати, розуміти, надихати на звершення та відкриття. Навіть тоді, коли стають жертвами власних мрії і залишаються самотніми.         

У романі дві сюжетні лінії. Лінія Марі Склодовської-Кюрі та Бланш Віттман.

Зустрілися ці панянки за збігом дивних обставин. До знайомства кожна з них займалася улюбленою справою. Бланш була асистенткою Жана-Мартена Шарко (учитель Зигмунда Фрейда) і носила титул «королеви істеричок». Марі Кюрі – відомою французькою дослідницею у сфері фізики та хімії, а за сумісництвом – щасливою заміжньою жінкою.

Однак у якийсь момент, а якщо бути точними, саме тоді, коли Кюрі займалася дослідженням радію та полонію, шляхи Бланш та Марі перетнулися. На той момент остання уже була лауреатом Нобелівської премії з фізики за дослідження радіоактивних променів. Щоправда, премію вона отримала спільно із чоловіком, П’єром Кюрі, який згодом помре, ймовірно, від шкідливого впливу радію (1903).

Марі днями сиділа у лабораторії, проводячи хімічні експерименти. Усе, що її цікавило після смерті чоловіка – глибше вивчення радію. Однак у процесі роботи вона зрозуміла, що їй потрібен помічник. 1897 року ним стала Бланш Віттман. Згодом вона заплатить велику ціну за це невинне бажання стати частиною наукового відкриття. Усе, що залишиться від її тіла – це лише торс і права рука, якою вона робитиме щоденникові записи. Власне, тільки після цього жінки й стануть справжніми подругами. І об’єднає їх не лише радій, а й неуспіх у справах сердечних.

Кюрі закохалася у чоловіка. Одруженого і красивого. Зв’язок із П’єром Ланжевеном пробудив у ній палкі почуття, а потім знищив кар’єру і відібрав спокій. А Бланш присвятила життя Шарко, французькому лікарю-психіатру. Майже усе життя він досліджував істерію, вибудовуючи власну теорію. Щоб допомогти йому розібратися у цьому питанні, жінка погодилася стати його «піддослідним кроликом». Спочатку Бланш ненавиділа свого «наставника», а потім покохала. Історія Марі – протилежна. Спочатку було неймовірне кохання до П'єра, а потім - всеохоплююча ненависть.

Так сталося, що із плином часу обидві жінки стали жертвами власних бажань. Бланш опинилася сам на сам із думками, а Кюрі стала вигнанцем. Ведучи необдуману гру із коханням, вона зазнала фіаско. Занадто емоційне листування із П’єром потрапило (не без допомоги добрих людей) у ЗМІ, це наробило багато шуму. Тому другу Нобелівську премію їй дали «формально», попросивши від неї відмовитися. Та попри сором і біль, жінка нагороду все-таки забрала.

Бланш нагород не отримувала. Вона якось ненароком випала з історії. Стосунки із Шарко жінка не афішувала, а після ампутації ніг та лівої руки, повноцінно реалізувати себе вже не могла. Єдиним її заняттям стало ведення щоденника. Для цього у неї була права рука, олівець і папір.

«Документи завжди пишуть ті, що вміють писати, а також переможці. Крім того, бажано, щоб написане збереглося, інакше – лише мовчання. Однак, це не вся правда».

Варто відзначити, що час, коли Марі та Бланш зустрілися, був складним. Наука ще тільки розвивалася, а ставлення до представниць слабкої статі було надзвичайно неоднозначним. Більшість із них потрапляли до лав істеричок, а потім – до пансіонатів закритого типу. Жінки в науці теж не викликали довіри. Хоча їхні заслуги свідчили про інше.

«Радій – то любов, а смерть – то ампутація. Ще одна з центральних поетичних аналогій у романі, уже менш кітчева. І вона формулює ще одне питання «Бланш і Марі»: жінка-в-історії – автоматично жертва?».

«Книга про Бланш і Марі» – це свого роду «документальна вигадка». Адже, пишучи роман, Енквіст Пер Улоф опрацював низку джерел, серед яких щоденникові записи Бланш, листи, статті із газет та журналів. А потім, додавши до цих «інгредієнтів» трохи літератури, «зварив» історію із драматичним фіналом.

Загалом життєвий шлях обох головних героїнь – складний і заплутаний. Однак Енквіст вміло олітературює їх, не вдаючись до зайвої деталізації, та не робить загальних висновків. Читач сприймає лише фактаж, а на чий бік йому пристати, вирішує сам.

Образи Бланш та Марі – символічні. Жінка завжди викликає підозру. Особливо, якщо вона красива і успішна. Досягнення чоловіків сприймаються суспільством легше. Їм пробачать невдачі чи, до прикладу, зраду. Тоді, коли жінці, – майже ніколи.

У фіналі книги Бланш та Марі помирають. Самотні й знищені радієм. Та на цьому історія не завершується. Перед постаттю жінки відкриваються нові двері, бо за нею – майбутнє.