Мілан Кундера «Вальс на прощання»

 «Кожен роман каже своєму читачеві: все значно складніше, ніж ти думаєш»

(Мілан Кундера)

Роман «Вальс на прощання» Мілан Кундера написав 1971 року в Празі, незадовго до вимушеної еміграції. Податися до Франції письменник був змушений через приєднання Чехословаччини до «табору соціалізму». Там він написав «Книгу сміху та забуття», одразу опинившись у літературній ізоляції – вийшла заборона на публікацію його творів.

У романі «Вальс на прощання» Кундера зображує абсурдну комуністичну дійсність, остаточно втративши оптимізм і віру у світле майбутнє. Саме тому думки його героїв безрадісні, життя сіре, секс випадковий, а сміх недоречний і жорстокий.

Поліфонічна композиція

Із перших сторінок роману читач дізнається новину шеститижневої давності – медсестра Ружена вагітна від сурмача, а той хоче усе «залагодити». Дівчина сповіщає чоловіку радісну звістку телефоном, заручившись підтримкою колежанок. Вірніше кажучи, вони і підкинули їй цю ідею. Тож спочатку складається враження, ніби всі в курсі справи, окрім читача. І це не дивно. Мілан Кундера завжди розпочинає історію із головного факту. Ситуації, обставини або ж причини, які цьому передували, він опускає. Їх уважний читач мусить вишукувати між рядками тексту.

Так на сцену виходять перші персонажі, навколо яких вибудовуватиметься головна сюжетна лінія роману, – нещасна медсестра і переляканий сурмач. У сурмача є дружина, котру він палко кохає, і не хоче втратити. Численні подружні зради чоловік не вважає чимось аморальним, бо то все лише заради втіхи.

«Геть ніхто цього не розуміє, і моя дружина, мабуть, ще менше, ніж будь-хто. Вона гадає, ніби велике кохання виявляється лише в тому, що вам не потрібні любовні пригоди. Та це помилка. Мене весь час щось пхає до інших жінок, та коли я попораю їх, мене немов пружиною відкидає назад, до Каміли».

А медсестра має молодого шанувальника, кохання якого її виснажує. Тому вона вирішила, що завагітніти від нього просто не могла, і віддала роль батька шляхетному сурмачеві.

Таким чином, ненароджена дитина стане для жертв власного егоїзму предметом торгування. Ружена гратиме роль чесної і безкорисливої панянки, бо їй конче треба вирватися із забутого Богом курортного містечка. Кліма ж вдаватиме закоханого джентельмена, оскільки прагнутиме знову стати вільним безбатченком. Впродовж роману вони вестимуть виснажливо-брехливі переговори, майстерно дурячи одне одного.

«– Ні, я не погоджуюся позбутися дитини, - повторила Ружена. – Та й ти щасливий будеш, як матимеш її. Бо розумієш, я нічого не прошу в тебе. Сподіваюся, ти розумієш, що я від тебе нічого не хочу. Тут ти можеш бути спокійний. Це стосується тільки мене, а ти можеш не перейматися цим, як захочеш.

Нічого нема тривожнішого для чоловіка, ніж ці заспокійливі слова».

Поступово до цього конфлікту долучиться гінеколог Шкрета, заможний американець Бертлеф, бездітна пані Ольга, колишній політичний в’язень Якуб, шанувальник Ружени та дружина сурмача Каміла. Тобто у романі розгорнеться декілька сюжетних ліній, що є основою поліфонічної композиції. Їх Мілан Кундера перемішає між собою, немов інгредієнти для вінегрету, відкинувши логіку і здоровий глузд.

Та попри це, буде надзвичайно цікаво спостерігати за розкриттям характерів персонажів. Коли Ружена закохається, принаймні, їй так здаватиметься, вона погодиться на вмовляння Кліми позбутися дитини. Кліма зачарується красою і винятковістю дружини. Натомість її стривожать слова незнайомого чоловіка і вона вперше не боятиметься, що сурмач її покине.

«Я жив наче сліпий. Наче сліпий. Сьогодні вперше я зрозумів, що існує краса. А я пройшов повз неї».

Якуб, друг лікаря Шкрети та колишній в’язень політичного режиму, випадково вкине отруйну пігулку до тюбика із заспокійливим. Але не зробить нічого, аби врятувати безневинну дівчину, яка забере у нього ці ліки. Хоча до цього він успішно грав роль людини, здатної вибачити ворога.

«Убиваючи сокирою стару лихварку, Раскольніков знав, що в такий спосіб він переступив страшну межу; що порушив Божий закон; він знав, що та бабця створіння Боже, хоч і нічогісінько не варта. Якубові незнайомий той страх, що його почував Раскольніков. Для нього люди не були Божими створіння. Він любив делікатність і шляхетність душі, та був певен, що людям не притаманні такі риси. Він мав шляхетну душу, тому він і дав отруту».

Особливості творчого стилю і значення кольорової гами

Головне завдання письменника – дослідити і зобразити світ людини у всій його багатовимірності. І необов’зяково, щоб ті виміри були реальними і правдивими. Так вважав Кундера. Тому не шукайте логіки у вчинках його персонажів, її там нема. Вони керуються не здоровим глуздом, а емоціями, перебуваючи під тиском певних обставин. Можливо, саме тому читання викликає стільки неоднозначних емоцій.

Також, читаючи роман «Вальс на прощання», зверніть увагу на кольорову палітру. Вона має велике значення. До прикладу, комуністи-дружинники, які полюють за собаками, носять на руках червоні пов’язки. Червоний, як відомо, один із провідних кольорів Радянського Союзу. Тому дуже легко розгледіти у їхній поведінці засади комунізму. Звісно, якщо знати передумови написання роману.

«Аж на поміч тому стариганові прибіг іще один пенсіонер, руки у нього були дужчі, й того цуцика урешті залигали петлею. Дідуган сіпнув до себе тичку, петля захльоснулася на шиї, і пес заскавучав. Пенсіонери гучно зареготали і потягли цуцика проміжком до машини».

Люди, які гуляли парком, дивилися на них, немов на божевільних. Але дідугани мусили виконувати команду. На сторінках твору вони з’являються декілька разів, викликаючи у людей страх і відразу.

Проте у романі зустрічаються й інші кольори – блакитний, білий, жовтий, чорний, сірий.

Головний колір – білий, оскільки події розгортаються у водолікарні курортного містечка (білі халати медичних сестер і лікаря Шкрети, білі стіни лікарні, білі рушники, у які Ружена загортала пацієнток після водних процедур тощо). Деякі літературознавці вважають, що лікарня, де все відбувається чітко за регламентом, відображає хворобливу соціалістичну дійсність. Однак у інших ситуаціях семантичне значення білого кольору може змінюватися. Наприклад, білий лімузин Кліми символізує для Ружени квиток у нове життя.

Також радимо вам звертати увагу на діалоги та думки героїв. Вони перенесуть вас до комуністичної Чехословаччини 1960-х рр.: забігайлівки, де смачне вино наливають лише поважним гостям, вдавана пристойність і відверто-еротичні розмови, засідання комісії, яка відповідає за аборти, бесіди про церковну мораль, «вивчення жіночої плідності», тісний зв'язок батьків і дітей тощо.

«У цій країні діти платять за непокору батьків, а батьки – за непокору дітей. Стільком юнакам і дівчатам заборонили навчатися, тому що їхні батьки потрапили в немилість! І стільки батьків урешті змирилося зі своїм боягузтвом, аби лиш не нашкодити своїм дітям? Щоб зберегти свободу в цій країні, треба відмовитися від дітей».

Про назву і фінал

Назва книги «Вальс на прощання» асоціюється у багатьох читачів із танцями. Однак їх там не буде. Вірніше кажучи, вони будуть, але не у традиційному форматі.

Власне, вальсуватиме Ружена, змінивши на сторінках роману трьох партнерів. Чому на прощання, дізнаєтеся, прочитавши цей художній твір.

Фінал роману – трагічно-комічний. Трагічний, оскільки одна з героїнь помирає, комічний, бо нікому до того немає ніякого діла. Окрім одного нещасного, котрий приписав собі причетність до смерті дівчини.

«Вальс на прощання» закінчується безглуздою розмовою двох дорослих чоловіків. Головна сюжетна лінія обривається трохи раніше, конфлікт Ружени та Кліми специфічним чином вичерпано.

Головне фото: ВСЛ