Статті про книги

 «Ми звикли засуджувати людей, не намагаючись поринути у суть?»

Є книги, після прочитання яких твоє життя змінюється. Ти починаєш дивитися на деякі речі по-іншому, звертаєш увагу на деталі, які раніше нічого для тебе не означали. Ти починаєш розуміти те, що ще вчора здавалося тобі абсолютно незрозумілим.  

Книга Тані Касьян – це збірка відвертих і чесних історій про "невидимих" жінок, які живуть поруч із нами. Зі своїми проблемами, страхами, залежностями й осудливими поглядами. Про що вони мовчать, чому вирішили заговорити і який стосунок це має до кожного нас? Спробуємо розібратися на прикладі двох історій.

Інакшість

Сьогодні ми багато говоримо про толерантність, про те, що всім у сучасному світі має бути комфортно і затишно. Але багато людей почуваються у ньому зайвим елементом. Чому? Їм не бракує місця під сонцем, їм бракує розуміння оточуючих.

Уявіть собі, що ви їдете у маршрутці. На черговій зупинці до салону заходить ромка. І стає чи сідає поряд із вами. Якою буде ваша реакція? Ви усміхнетеся їй чи притиснете до себе сумочку із гаманцем?

Більшість людей кине на жінку осудливий погляд і вхопиться за сумку. Бо у суспільстві існує стереотипне уявлення, що всі роми – злодії і шахраї. Чи крадуть роми? Так, як і українці, білоруси, росіяни, італійці і т. д.

Аля Юрченко – героїня історії «Про що мовчать ромські жінки». І вона, як ви вже здогадалися, – ромка. Дівчина не з переказів знає, що таке дискримінація. Однак ще з дитинства батьки навчили її чинити опір несправедливості та не слухати людей, які думають, що знають про «циган» геть усе.

«Мене загартували мої батьки. Вони завжди казали, що я маю довести: я інакша».

Нині Аля – керівниця молодіжного відділу в громадській організації «Рома України «ТЕРНІПЕ» та активістка ромського молодіжного правозахисного руху в Україні. І вона вирішила не мовчати, бо хоче розповісти людям, що роми – це не просто кочівний народ, а передовсім – люди. Такі, як ми з вами. Вони здатні працювати та навчатися, але, на жаль, не у всіх представників ромського народу є така можливість.

Роми не обирали свою національність і не можуть її змінити. Але ми з вами можемо змінити своє ставлення до них. 

«Якщо чесно, мене дуже лякає та хвиля ненависті до ромів, що йде сьогодні Україною. Це не поодинокий випадок, і можливо, існують люди, які підбурюють інших до нападів, бо вони з того мають користь. Я не хочу, щоб наш народ став якоюсь розмінною монетою у великій битві».

Млість

Велта Пархоменко – героїня історії «Про що мовчать жінки, які живуть із наркозалежністю». Вживати наркотики Велта почала у 14 років.

«Я була відмінницею, капітаном команди КВК, активісткою… Мені віщували гарне майбутнє. І я не можу сказати, що наркотики зявилися у моєму житті від безвиході. Просто, коли їх спробувала, зрозуміла, що це саме те, чого мені не вистачало весь цей час».

Заповнюючи наркотиками внутрішню порожнечу, дівчина почувалася наповненою і щасливою. У 14 так важко зрозуміти, хто ти і чого потребуєш.

Велта вживала наркотики 8 років, розповсюджувала їх, крала, аби придбати нову дозу… Сьогодні жінка має хорошу роботу, сім’ю, допомагає наркозалежним людям повернутися до нормального життя та працює у напрямку «наркозалежність – не привід для насильства». 11 років вона не вживає наркотичні речовини, але знає, що й досі не застрахована від рецидиву.

Жінка вирішила не мовчати, оскільки хоче пояснити усім нам, що боротися потрібно не з наркозалежними, а із наркотиками; що наркомани можуть народжувати здорових дітей; що вони вміють і хочуть працювати, і що більшість із них не в захваті від свого становища.

Насправді ніхто із нас не застрахований від будь-якої залежності. Тож чи варто засуджувати тих, хто вже потрапив у пастку?

Про книгу

Книга «Про що мовчать» складається із кільканадцяти реальних історій, поданих у форматі діалогу (інтерв’ю). Вони непрості і нетипові.   

13 різних жінок діляться із читачами своїми думками, проблемами, помилками, мріями, життєвим досвідом. Із якою метою? Щоб ми припинили засуджувати людей, а частіше поринали в їхню суть. Бо ж так просто кинути в когось стереотипним камінцем і пити далі, не з’ясовуючи важливих подробиць.

Усі розмови Тані Касьян із жінками зачіпають за живе, вражають відвертістю, змушують думати й обдумувати. Передовсім цьому сприяє особливий шрифт та ілюстрації, створені спеціально для кожної історії.

У передмові до книги авторка зазначає: «… маєте у руках справжній арт-обєкт, сповнений емоціями та бажанням викорінити стигму з нашого суспільства».

І це дійсно так. Після прочитання книги у вашій уяві, немов у картинній галереї, з’явиться 13 портретів 13 різних жінок.

До речі, якщо ви не знаєте, що таке «стигма», можете не хвилюватися. У кінці кожної історії є словник, у якому авторка подає значення усіх важливих слів та словосполучень.

Тож вам залишається тільки пропустити крізь себе непрості історії жінок, які не побоялися впустити вас у своє життя.

 

Фото: unsplash.com


Прокоментувати

Увійти за допомогою

Коментрар успішно доданий!

Коментарі


В соціальних мережах

Рубрики

1

Рукописи не горять

Статті про книги

2

LifeStyle

Статті про життя

3

Дорогою ціною

Статті про відомих людей

4

Цитатник

Цитати з книг

5

Тіло&душа

Статті про здоров'я та психологію

6

Кімната роздумів

Думки людей про різні проблеми й на різні теми

Фоторепортаж

Цікаво

Курбан Сеїд "Алі та Ніно"

Цікава і кисло-солодка історія кохання мусульманина і грузинки, яка розгортається на фоні війни.


Василь Карп"юк "Паперушка"

Щира і мудра казочка для дітей і дорослих!




«Квіти для Елджернона» - історія переродження душі

Усі хочуть бути розумними, принаймні, здаватися такими. Але чи легко це, особливо тоді, коли твоє перетворення таке стрімке й неочікуване? І чи дійсно надреальні здібності роблять людину по-справжньому щасливою?

Підписатися

Будьте в курсі нового матеріалу та інших оновлень на сайті!

Ви успішно підписались на оновлення!

uptime