Алессандро Барікко «Шовк»

Це історія, сповнена поневірянь, пошуків, пригод та солодкого кохання. Вона коротка, але водночас напрочуд інформативна й повчальна. А фінал роману змусить вас здивуватися й зачудуватися силою почуттів жінки до чоловіка.

Ризикований бізнес

Точка відліку роману «Шовк»  –  містечко Лавільдьйо, де проживає Ерве Жонкур разом із дружиною Елен (головні герої), а разом із ними – Бальдаб’ю та інші шовкові магнати. Далі його масштаби помітно розширяються: Росія, Київ, Сибір, Франція, Японія (!).

Назва роману говорить сама за себе. Усі події в книзі пов’язані з шовком. Ерве Жонкур час від часу подорожує «за кордон», щоб відшукати яйця шовкопрядів. У Лавільдьйо, куди він неодмінно повертається, шовкопряди «розцвітають» і місцеві «майстри» отримують шовк, а потім – гроші, багато грошей. Завдяки цьому специфічному бізнесу невеличке містечко живе й дає роботу всім, хто не лінується працювати.  

Життя у Лавільдьйо спокійне й урівноважене. Але якось спокій там зникає. Дивна й досі незнана хвороба вражає яйця шовкопрядів, вони гинуть, приносячи  власнику цієї «живності» жахливі збитки, а не прибуток. У місцевих виробників шовку виникає запитання: що ж робити? Загалом варіантів не так уже й багато: або сидіти й плакати, або їхати до Японії. Останній варіант – дуже ризикований (у силу історичних подій, не будемо спойлерити), але рятівний. Не довго думаючи, Ерве Жонкур традиційно бере відповідальність за доставку шовкопрядів на себе. Не знаючи маршруту, сподіваючись  лише на удачу й самого себе, він прямує до країни шовку й заборон.

«На тім острові повно шовкопряда. Притому за двісті років туди не зміг проникнути жоден китайський купець чи англійський агент зі страхування. Тому ніяка хвороба туди не проникне також».

Шовкове кохання

Жонкуру щастить. Він дістається до Японії, отримує те, за чим туди прибув. І зовсім випадково зустрічає у чужій країні таємничу жінку. Жінку, яка дивним чином закохує його у себе.

«Тисячі разів Ерве кидав погляд на дівчину, і тисячі разів вона відповідала йому. Це було щось на зразок сумного танцю, потаємного та безсилого».

Тому повернувшись додому, Жонкур незабаром знову повертається до Японії. Не стільки для того, щоб привезти «товар», а скільки для того, щоб зустрітися зі своєю обраницею.

До слова кажучи, японки – дуже чуттєві й пристрасні коханки, особливо гейші. Якщо трохи відійти від теми й вдатися в подробиці, то в романі «Мемуари гейші» представниця цієї «професії» розповідає, як саме японки вчаться кохати чоловіків. [Гейша – не повія, як помилково прийнято вважати. У неї може бути лише один партнер, який забезпечує її житлом, одягом, ділить із нею ліжко і т. д. Деякі з них мають одного чоловіка 5-10 років, а той й майже усе життя].  

Ми не знаємо, чи була обраниця Жонкура гейшою і де навчилася тонкощам кохання, але у неї вже був чоловік – Хара Кей. Та це зовсім не завадило їй шукати зустрічі з мандрівником. Якщо придивитися до деталей, то під час чергового візиту Ерве до Японії Хара Кей показав іноземцю свою дивовижну «галерею» птахів, а той у свою чергу пригадав, що це означає (важливий момент!).

«Чоловіки на Сході віддячували своїм коханим за вірність, даруючи їм не прикраси, а витончених, найкрасивіших птахів».

Цілком ймовірно, що зробив Кей це не просто так. Згодом наш мандрівник ще пригадає цю дивну традицію, але за зовсім інших обставин.

Замість висновків

Чесно кажучи, не хочеться відкривати вам усі карти, адже фінал – це, напевно, найцікавіша частина роману. Сюжет так дивно закрутився навколо шовку, листів, бажань і пристрасті… Можливо, тому розв’язка трохи вас здивує. Єдина, про кого варто було б сказати, то це про Елен – дружину Жонкура. Вона постає перед нами мудрою, чуттєвою і непередбачуваною жінкою. А момент їхньої близькості після тривалої розлуки, коли вона розплакалася, говорить сам за себе – жінка завжди все відчуває. Однак Елен вирішила не доймати чоловіка запитаннями, не захотіла влаштовувати істерики. Вона пішла зовсім іншим шляхом. Яким? Щоб дізнатися про це, вам доведеться прочитати роман. А читається він на одному диханні!