Рута Шепетіс «Поміж сірих сутінків», або Темна історія про життя

Одного ранку Ліну та її родину «виривають» із затишного будинку й запроторюють до темного і брудного вагона для худоби. Десятки тисяч людей: лікарі, вчителі, психологи… Із порядних людей вони вмить перетворилися на повій та злодіїв.

Списки смерті

Ця книга переповідає читачеві трагічні події 1939 року, коли Радянський Союз захопив балтійські країни (Латвія, Литва, Естонія), і розпочав знищення інакомислячих (1941). Історично складається, що кожного разу, коли до влади приходять «нові вожді», і змінюється політичний устрій, якась країна потопає у крові. Якийсь безневинний народ мусить поплатитися за це своїм життям тільки через те, що не виписується у загальне тло нової держави. Того разу це були литовці, естонці та фіни… Успішні юристи, лікарі від Бога, відомі професори, розумні викладачі, щирі домогосподарки… Система не залишила поза увагою нікого. Якщо людина потрапляла до списку смерті, ніхто вже не міг її врятувати.

Щоб стати «смертником» потрібно було небагато: думати не так, як Сталін, не розділяти його політичні погляди, допомагати політичним «ворогам» урятуватися від «справедливої і заслуженої» кари і неодмінно довіряти старим «друзям».

«Опинившись між двох імперії – СРСР і нацистською Німеччиною – і забуті всім світом держави Балтії просто зникли з географічних мап».

Шлях, який веде у небуття

Тоталітарна система мала на меті знищити у людині все людське, позбавити її сну, відібрати віру, спокій, спогади та рідних. Адже людина, яка боїться смерті, не становить загрози, її навіть не потрібно убивати. Саме тому литовців та фінів запхали до вагонів, якими перевозили худобу, й змусили боятися навіть власної тіні. Рідних «порозкидали» у різні кінці світу, мертвих позбулися, слабких убили. Сталінська система була непередбачуваною та жорстокою. Чинити опір могли лише сильні духом.

«Я намагалася вловити закономірність. Як нас добирали до майбутнього перевезення? Закономірності я не бачила. Психологія сталінського терору, схоже, полягала в тому, щоб ніхто не знав, чого чекати далі».

Страждання, які випали на долю «ворогів» влади, важко описати, їх неможливо сприйняти чи зрозуміти. Однак варто відзначити, що авторка змалювала не лише страждання полонених, а й тих, хто їх полонив.

 - То ти мене ненавидиш? – засміявся він.

Як мама могла терпіти Крецького? А казала, що він її допоміг…

- Я сам себе ненавиджу, - зізнався він [].

Я взяла дровину. Він мені не боронив. Стала збирати ще. Почувся якийсь звук. Крецький стояв до мене спиною, пляшка повисла в його руці. Його нудить? Я відійшла від дровітні. Крецький не блював. Він плакав. 

Не завжди тим, хто вбивав людей та прирікав їх на страждання, справді хотілося це робити (хоча про всіх сказати так теж не можна).

Полонені «подорожували» світом: приречені, хворі, залякані, голодні, – споглядаючи світ через невеличку дірку у тісному вагоні. Якщо їм щастило, вони отримували пайок (300 грамів черствого хліба) і мали можливість дихати свіжим повітрям. Якщо ні,  – копали холодну землю, ставали повіями чи «донощиками». А якщо точніше сказати, то йшли шляхом, який вів їх у небуття…

Коли зневіритися – це означає втратити все

У книзі Етті Хіллесум «Я никогда и нигде не умру», єврейки, котра була знищена під час Голокосту, часто можна натрапити на думки про те, що будь-якій системі можна протистояти. Дівчина намагалася знайти собі заняття. Вона вела щоденник, прагнучи впорядкувати хаотичні думки. Це дуже їй допомагало. У «Поміж сірих сутінків» люди теж намагалися знаходити справу, котра б відволікала їх від думок про смерть і біль. До прикладу, Ліна, головна героїня роману, малювала все і всіх: людей, з якими їй довелося жити, нових друзів, коханого, якого вона зустріла у таборі смерті, а не у красивому кафе чи під час прогулянки парком,  мальовничі чи жахливі пейзажі тощо. Усе життя. Усі його барви, кольори, відтінки…

«Що важче: померти чи залишитися в живих? Мені було шістнадцять, я залишилася сиротою в Сибіру, але я знала. Цю річ я ніколи не ставила під сумнів.  Я хотіла жити».

Саме завдяки такому великому бажанню жити тих людей, ми сьогодні дізналися цю трагічну історію, котра доводить: проти будь-якої системи можна йти і навіть смерть можна здолати, якщо точно знаєш, заради чого чи кого ти це робиш.

Ми навмисно не деталізували всі епізоди, не вказували імена, щоб не спойлерити.

Якщо вам цікаво, а ми хотіли б вірити, що так, то ви дізнаєтеся про все самі. Знайдіть час для цієї книги. Вона складна для сприйняття, але варта вашої уваги!