Лоран Гунель "Бог завжди подорожує інкогніто"

«Найвизначніші події часом залишаються непоміченими»

Часто людина недооцінює власне життя або невміло ним «користується». І лише щасливий випадок відкриває їй очі на те, яким воно може бути, якщо докласти хоча б трошки зусиль. Наш головний герой книги змінює погляд на власне «існування» за крок до смерті.

Сюжет книги – досить заплутаний, а фінал взагалі непередбачуваний. Читач постійно знаходиться у стані напруження і ще з перших сторінок стає зрозуміло, що книга – психологічна і мова йтиме про людські почуття та переживання.

«Я все ретельно обдумав, я дозрів, я приготувався до цього вичинку. Я обрав його, прийняв, усвідомив. Я зважено вирішив покласти краю життю, що не мало ні кінця, ні сенсу. Таке життя – і це переконання дедалі міцнішало в мені – нічого не варте».

Алан, головний герой історії, втрачає бажання жити. Причина цього явища банальна – нещасливе кохання, відсутність мотивації, робота, яка не приносить задоволення тощо. Тому хлопець вирішив, що у свої 20 років він уже добряче нажився, і  хоче віддати душу Богові. Однак у найвідповідальніший момент, коли його тіло має «спокійно» летіти 123 метри вниз, з’являться таємничий пан «Хтось» і все псує. Він пропонує Алану зіграти в одну гру, якщо йому не сподобається, він помре, як і планував. Власне, із цього моменту розпочинається найцікавіше.

Як з’ясувалася опісля, Алан – дуже спокійна, безініціативна людина. Він не любить вступати у суперечки, боїться висловлювати власну думку і завжди воліє знаходитися у «тіні». Він просто терпить усе і всіх, оскільки боїться бути осміяним чи неправильно зрозумілим. Іншими словами кажучи, Алан обрав собі роль жертви, вона йому не подобається, але як від неї відмовитися він не розуміє.

«Цей вислів (роль жертви), який описує спосіб самопозиціонування, до якого ненароком вдаються деякі необережні. Він полягає в тому, що люди живуть як трапиться, роблять що скажуть і животіють так, ніби нічого від них не залежить».

І от пан «Хтось», точніше Дюбрей, пропонує Алану змінити власне життя. Принаймні, спробувати це зробити. Хоча насправді – це складне рішення. Уявіть собі ситуацію: ви живите так, як звикли, як умієте і хочете, та раптом хтось береться вказувати вам, куди йти, що кому казати, коли викурити сигарету тощо. Погодьтеся, це нагнітає і нервує. На перший погляд здається, що краще уже справді померти, аніж стати іграшкою у чужих руках. Однак, якщо поміркувати, цій грі можна знайти розумне пояснення. Це нагадує психологічну пораду: «Частіше виходьте зі своєї зони комфорту». Як часто ми це робимо із власної волі? Напевно, вкрай рідко, адже це, по-перше, потребує певних зусиль, а по-друге, змушує нас нервувати. Проблема Алана – у тому, що він усього боїться. Та коли хлопець починає виконувати різні «завдання», ми бачимо, що він надзвичайно розумний молодий чоловік, який нешаблонно мислить, і здатен втілити у життя майже будь-яку ідею.

«Іди. Треба йти. У тебе немає вибору. Вставай!»

Фінал книги чимось нагадує детектив. Звістки стрімко змінюють одна одну, відкривається багато таємниць, Алан змінює не лише життя, а й роботу… Однак суть історії – не в цьому. Вона проста й цілком реальна – живіть на повну: кажіть те, що думаєте, вимагайте, щоб люди поважали вас, заперечуйте, сумнівайтеся, шукайте, але тільки не пливіть за течією. Це найгірше, що ви можете зробити для самого себе!

«Кожен вільний дивитися на життя, як на площу, засіяну пастками, які треба оминати, або ж як на майданчик для ігор, де в кожному закутку є якийсь цікавий досвід, який збагачує».

Якщо ви боїтеся непередбачуваних ситуацій, не любите виступати перед публікою чи (не дай Бог) вважаєте себе невдахою, прочитайте цю книгу і спробуйте виконати хоча б одне завдання, яке виконав Алан. Вони прості, але й водночас дуже дієві і корисні!